Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#52 Чи не народ наш <g/> , виснажений і ошуканий <g/> , лежить поруч нас під полом і в проході <g/> ?
doc#53 Далі подаються три молитви — Отче наш <g/> , Символ віри і молитва Єфрема Сирина <g/> , усі три вже цілковито церковнослов'янські <g/> , як уживалося в церковній практиці тогочасної російської православної церкви <g/> .
doc#54 <p> Як <g/> , напившись <g/> , не згадати </p><p> Давній час отой <g/> , коли </p><p> Руські витязі-солдати </p><p> В наш подільський край прийшли <g/> ? </p>
doc#55 Досі правопис наш був щодо своїх провідних формулювань методологічного характеру мішаним <g/> , найчастіше поєднуючи фонематичний принцип з морфофонематичним ( <g/> так пишемо <g/> , приміром <g/> , шИрокий <g/> , але шЕршавий <g/> , хоч фонетична реалізація першого голосного в цих двох словах сливе ідентична <g/> ) <g/> .
doc#55 <p> А де наш Тршіч <g/> ?
doc#55 <p> 3.2.Критерій національної єдности в наш час утратив свою актуальність <g/> , бо поняття всенародної єдности і саме осягнення такого стандарту в наш час здобуте в усій країні ( <g/> з незначними винятками <g/> ) <g/> .
doc#55 <p> 3.2.Критерій національної єдности в наш час утратив свою актуальність <g/> , бо поняття всенародної єдности і саме осягнення такого стандарту в наш час здобуте в усій країні ( <g/> з незначними винятками <g/> ) <g/> .
doc#57 Тепер <g/> , посмертно <g/> , видаємо про нього монографії й присягаємося <g/> , що він наш <g/> , а нам його не дають <g/> .
doc#57 Наш обряд <g/> , візантійський <g/> , каже він <g/> , кладе притиск саме на невидиме <g/> , не на знання й бачення <g/> , а на віру <g/> .
doc#57 Хай мені вибачать наші католицькі й православні священики <g/> , але мені спадають на думку в цих обставинах <g/> , перед цією церквою слова з гімну Мартіна Лютера <g/> : « <g/> Die feste Burg ist unser Gott <g/> » — Міцна твердиня — наш Господь <g/> .
doc#58 Бож час — для нас це наш час <g/> .
doc#58 Тепер він — наш більше <g/> , ніж її <g/> , і якщо спершу вона вкладала себе в нього <g/> , тепер ми не тільки витягаємо щось з нього <g/> , а й вкладаємо в нього себе <g/> .
doc#58 А наш вік — це життя <g/> , і наші герої — це людство <g/> , в його розмові з людьми <g/> , життям і Богом <g/> .
doc#59 <p> Є <g/> , каже наш герой <g/> , два поїзди життя <g/> : « <g/> Один мчить в особисте <g/> , нехай щастя <g/> , нехай забуття <g/> , другий — в життя інших <g/> » <g/> .
doc#59 А сам наш герой <g/> ?
doc#59 А наш Еней лишається сам <g/> , навіть не сам <g/> , а з тими <g/> , хто поза життям — з професором Кравчуком і Ганною Олексіївною <g/> , не в стані <g/> , кажучи словами російського поета <g/> , « <g/> погибающих за великое дело любви <g/> » <g/> , а в стані « <g/> праздно болтающих <g/> » <g/> . </p>
doc#59 Чому вічно опиняється наш герой поза життям <g/> ?
doc#59 Альоша Карамазов був таким гуманістом <g/> , є ним і наш Еней <g/> .
doc#59 Наш Еней теж покинув руїни минулого <g/> , він теж у мандрах і воюваннях <g/> , але він не заснує нового українського Риму <g/> .
doc#59 Своїми основами <g/> , глибинною суттю цей поворот стає в повному розумінні слова виявником процесів <g/> , які знаменують собою наш час <g/> .