Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#4 <p> А ще страшніш — пізнати <g/> , що милий </p><p> не той став <g/> , а може й не був таким <g/> , </p><p> якого без тями ввесь вік любила </p><p> й якого ще й досі <g/> … </p>
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Жаль <g/> » <g/> ) </p><p> Овідій міг не хотіти знати <g/> , що ідилія Філемона й Бавкіди не може існувати поза мітом <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Жаль <g/> » <g/> ) </p><p> Овідій міг не хотіти знати <g/> , що ідилія Філемона й Бавкіди не може існувати поза мітом <g/> .
doc#4 Але про це не могли не знати пізніші люди пера й думки <g/> .
doc#4 Напевно <g/> , поетка могла б без великого труду поєднати речі одного настрою й теми в цикли <g/> , але це було мудрим <g/> , її рішення дати їх у непослідовній послідовності <g/> , в переплеску тем і почувань <g/> .
doc#4 <p> Якщо ж говорити про поезії <g/> , де цей мотив названо <g/> , де навіть і найпрозаїчніші хоми невірні не можуть не бачити написаного чорним на білому <g/> , неохоче береться рука за спробу анатомії цього поетичного мотиву <g/> .
doc#4 І кольори сонця й неба <g/> , що про них двічі згадує поетка — « <g/> небо <g/> , як золотосиній стяг <g/> » і — </p><p> Треба знов піймати за гриву </p><p> голубого коня </p><p> і летіти чи в град <g/> , чи в зливу <g/> , </p><p> чи в золото дня <g/> , — </p><p> ( <g/> « <g/> Настрій <g/> » <g/> ) </p><p> і далі не перевелися <g/> , хоч не можу сказати <g/> , що їх не буває в інших країнах <g/> . </p>
doc#4 Може поетичний чар цих мотивів у творчості Наталі Лівицької-Холодної й корениться передусім у нерозчленованості цих почувань і свідомих і підсвідомих прагнень <g/> . </p>
doc#4 Але не можу обминути комплексу чорного янгола — янгола смерти <g/> , бо це один з центральних комплексів <g/> , поруч ґетеансько-рількеанського з його Філемоно-Бавкідиним відгалуженням і поруч комплексу Іова <g/> , третій з провідних і визначальних <g/> . </p>
doc#4 » стає і образом авторчиної <g/> , може не без впливу епіграфа до Гемінґвеєвого « <g/> По кому дзвонить дзвін <g/> » <g/> , узятого з Джона Донна <g/> , а може в суголоссі таких безмежно людських <g/> , загальнолюдських міркувань про « <g/> переправу через останні буруни <g/> » <g/> . </p>
doc#4 » стає і образом авторчиної <g/> , може не без впливу епіграфа до Гемінґвеєвого « <g/> По кому дзвонить дзвін <g/> » <g/> , узятого з Джона Донна <g/> , а може в суголоссі таких безмежно людських <g/> , загальнолюдських міркувань про « <g/> переправу через останні буруни <g/> » <g/> . </p>
doc#4 В людині і в поетові вони можуть існувати водночас <g/> .
doc#4 <p> А може за всіма цими апокаліптичними візіями ховається той дитячий страх <g/> , що його так добре відтворив у двох рядках Люїс Каррол <g/> : </p><p> We are but older children <g/> , dear <g/> , </p><p> Who fret to find our bedtime near <g/> . </p>
doc#4 І в цьому принада поезії <g/> , а в їхньому багатстві й суперечності <g/> , може <g/> , критерій до того <g/> , хто справжній поет <g/> . </p>
doc#4 Але не можу не назвати ті кілька <g/> , що впали мені в око <g/> . </p>
doc#4 Зв'язок з Ахматовою дещо окресленіший <g/> , але й він не може йти в порівняння з Олесевим впливом <g/> .
doc#4 <p> Зведення поезії з вершини Парнасу на низини щоденного дрібного побуту проймає вибір слів <g/> , що можуть бути аж надто « <g/> непоетичними <g/> » і що « <g/> грають <g/> » особливо виразно й міцно <g/> , коли вони не єдині <g/> , а контрастують із словами <g/> , виразно « <g/> поетичними <g/> » <g/> , як от після початку — </p><p> « <g/> На городі бузина <g/> , </p><p> а в Києві дядько <g/> !
doc#4 Ці засоби в Наталі Лівицької-Холодної дуже різноманітні й могли б стати темою окремої статті <g/> .
doc#4 Якщо мав рацію Шопенгауер <g/> , казавши <g/> : « <g/> Межі того <g/> , що може дати один одному <g/> , - дуже вузькі <g/> .
doc#4 Кінець-кінцем людина завжди залишиться сама <g/> , і тут саме важить <g/> , хто залишився сам <g/> » <g/> , — якщо він мав рацію <g/> , вона може не надто нарікати <g/> .