Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Атмосфера вірша — це атмосфера страху і лихих сновидінь <g/> .
doc#1 <p> Ця зміна у ставленні до смерти <g/> , це відчуття гармонії у житті і в людині є не просто ключем до цього вірша <g/> .
doc#1 Та навіть і це здається йому занадто жорстоким <g/> .
doc#1 Звичайно <g/> , різниця між місією апостола правди і науки <g/> , реформатора соціяльного устрою <g/> , та публікацією « <g/> Букваря <g/> » настільки велика <g/> , що <g/> , здається <g/> , — це речі несумісні і зіставлення їх сміхотворне <g/> .
doc#1 Образ <g/> , що є втіленням цього гріха <g/> , — це образ « <g/> царів <g/> » і « <g/> царят <g/> » <g/> .
doc#1 І навпаки <g/> , пейзаж його лихих видив — це російський пейзаж <g/> , як звичайно <g/> , санктпетербурзький ( <g/> « <g/> Якось-то ідучи вночі <g/> » від 13 листопада I860 р. <g/> ; « <g/> О люди <g/> !
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#1 А що таких коротких періодів у його недовгому творчому житті було декілька <g/> , то це доводить <g/> , з якою швидкістю Т. Шевченко зростав і зрілішав <g/> , що й не дивно <g/> , коли взяти до уваги винятковість його життя <g/> , яке винесло його з найнижчих глибин суспільства до його верхів <g/> , яке кидало його на дно і возносило знову <g/> . </p>
doc#1 Говорячи про останній період у його творчості <g/> , я принагідно виділив деякі схожі й відмінні риси у творах попередніх років <g/> , посилаючись <g/> , наприклад <g/> , на « <g/> Косаря <g/> » <g/> , « <g/> Причинну <g/> » і т. д. Та це тільки мала частка того <g/> , що можна і слід зробити в цьому напрямі <g/> .
doc#1 Може <g/> , це був початок періоду стійкої рівноваги — щось на зразок зрілої старости Й.-В. Ґете <g/> , яка прийшла на зміну його юнацькому Sturm und Drang <g/> .
doc#1 Може <g/> , це був лише минущий настрій <g/> .
doc#2 Двадцять п'ять років це період <g/> , що дає можливість підсумовувати и порівнювати <g/> .
doc#2 <p> Якщо можна говорити про аскетизм у поезії <g/> , то це він <g/> .
doc#2 І тільки по хвилині роздуму стає ясно <g/> , скільки в цьому сміливости й майстерности і як це підносить тему пращура нашого <g/> . </p>
doc#2 <p> Звичайно <g/> , це не сюсюкання кабаретно-сосюрного амфібрашка <g/> , ритм поезії наскрізь оригінальний <g/> , але він витриманий з такою послідовністю <g/> , що танцювати можна під нього <g/> .
doc#2 Але дивним дивом це ніколи не був перегляд старих позицій і зречення <g/> .
doc#2 Та водночас це не була вірність силувана <g/> , вірність наперекір самій собі <g/> , вірність з обов'язку <g/> .
doc#2 Так ніби почалася гра примітивною дудкою <g/> , а далі все нові і все складніші інструменти приєднувалися <g/> , і наприкінці дудки вже не чути <g/> , грає потужна оркестра скрипок <g/> , флейт <g/> , труб <g/> , арф і дзвіночків <g/> , — але в суті речі це все та сама тема <g/> .
doc#2 <p> Цю традицію вірности підкреслює й те <g/> , що збірка трьох збірок дістала назву не останньої <g/> , як це зробив би <g/> , мабуть <g/> , кожний автор <g/> , а першої <g/> .
doc#2 <p> Але для поезії це не має значення <g/> .