Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#37 Леонид Полтава оповідав мені про розмову з моєю матір'ю. Раз він зайшов до моєї мюнхенської кімнатки <g/> , коли мене не було вдома <g/> .
doc#81 Найгірше було те <g/> , що в підвалі-сховищі не було вентиляції <g/> .
doc#75 Ми сміялись <g/> , бо було весело <g/> , і <g/> , міцно стискуючи руки <g/> , плакали <g/> , бо було сумно <g/> » <g/> . </p>
doc#81 За хвилину або дві на пероні нікого не було вже — нікого <g/> , крім мене з матір'ю й нечисленними нашими клунками <g/> , а всі вагони були переповнені по вінця <g/> , так що не лишалося ніякої надії бути в поїзді <g/> . </p>
doc#81 Але моє ставлення до червоних росіян було визначене тоді раз назавжди <g/> .
doc#81 Речі з того минулого можна було назвати своїми іменами <g/> , можна було згадати факти утисків і переслідувань <g/> , і цю можливість <g/> , фактично майже єдину <g/> , треба було використати <g/> .
doc#31 Обізнаний читач їх помітить і відзначить <g/> ; вони скажуть йому <g/> , що « <g/> дух неспокою <g/> » ( <g/> вислів В. Коряка <g/> , підхоплений як свій Хвильовим <g/> , а в 1960-х роках використаний Юрієм Смоличем для характеристики всієї доби <g/> ) в Хвильовому живе і що каяття було вимушене й позірне <g/> .
doc#19 Треба було виняткової віри в майбутнє й витривалосте <g/> , щоб так триматися <g/> .
doc#88 їх було виховано в авдиторіях старих університетів <g/> , які спочатку мали назву Вільних академій <g/> , а потім ІНО — Інститутів народньої освіти <g/> . </p>
doc#94 Треба було жертвувати свої неділі й свята <g/> , треба було вкорочувати своє життя надміром надсильної праці <g/> , гинути в боротьбі з підступними й всюдисущими « <g/> клясовими ворогами <g/> » <g/> , своєю кров'ю зрошувати землю прикордонь <g/> .
doc#81 Поїзд був далеко не порожній <g/> , але не такий переповнений <g/> , щоб не можна було влізти <g/> .
doc#92 А це <g/> , звичайно <g/> , студентам було відомо аж надто добре і надто боляче <g/> .
doc#29 Заради цього варто було відрочити доглибно своє <g/> , і тільки своє <g/> .
doc#59 Однією з головних було відчуття слабкости <g/> , невіри в маси <g/> , боязнь революції <g/> .
doc#101 Я свідомо хотів знайти таке місце <g/> , де можна було вільно думати і вільно говорити <g/> .
doc#81 З початком війни Кухар зник з мого овиду <g/> , але коли я <g/> , 1943 року <g/> , на короткий час приїхав до Києва в маршруті втікача Харків — Львів <g/> , до мене дісталися глухі чутки <g/> , що Кухар був пробився до окупованого німцями Києва і в перші дні <g/> , коли ще можна було вірити в добрі наміри німців або принаймні в їхню толеранцію <g/> , взяв участь чи то в незалежній тоді газеті « <g/> Українське слово <g/> » <g/> , чи то в літературних починах Олени Теліги <g/> .
doc#92 Тому байдуже прийняття цієї праці фаховим читачем <g/> , хоч було воно позитивним <g/> , для мене було гірким розчаруванням <g/> , може <g/> , суб'єктивно <g/> , може <g/> , неслушно <g/> . </p>
doc#40 Інакше було давніше <g/> , і багато слів нашої літературної мови свого часу витворилися народною етимологією <g/> .
doc#40 : « <g/> Комори й хижки <g/> , льох — були тут багато повніші всякого добра <g/> ; скоту й птиці було далеко більше <g/> » ( <g/> Неч <g/> .
doc#92 А дієслівних основ усе-таки лишилося дві <g/> , і було далеко легше <g/> , вивчаючи російську мову чи яку там іншу слов'янську <g/> , запам'ятати ті дві основи <g/> , ніж запам'ятати ту ідеальну одну <g/> , що ніде не існувала <g/> , і кожного разу прикладати до неї складні правила трансформації <g/> . </p>