Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 <p> Іде сюди із Греків овоч </p><p> і рона виноградних лоз <g/> , </p><p> із Угор — збруя і комоні <g/> , </p><p> і срібло з Чех <g/> . </p>
doc#2 <p> Іде сюди із Греків овоч </p><p> і рона виноградних лоз <g/> , </p><p> із Угор — збруя і комоні <g/> , </p><p> і срібло з Чех <g/> . </p>
doc#2 <p> Гляне бабця із кріселка <g/> , </p><p> роком молодіша <g/> . </p>
doc#2 <p> А ось молодість і материнство <g/> : </p><p> Хто виїде в цей час із двору <g/> ? </p>
doc#2 Але вони негайно ведуть із собою нові епітети <g/> : ніжна рожевість <g/> , Божа синь <g/> , веселе пурхання метелика <g/> .
doc#4 <p> І вийде тоді до нас із брами </p><p> Він - </p><p> і очистимося <g/> , мов ісопом <g/> , </p><p> в день останній <g/> , в останній час <g/> .
doc#4 <p> Але в Овідія цього звиху ще нема <g/> , і гармонійне життя <g/> , задоволене малим <g/> , виливається в спокійний і гармонійний кінець <g/> : </p><p> Раз <g/> , знеможені віком і кволі <g/> , </p><p> Вийшли із храму на ґанок вони <g/> ; обступили їм пам'ять </p><p> Давні події <g/> ; стоять <g/> , розмовляють <g/> , аж бачить Бавкіда <g/> : </p><p> Зазеленів Філімон <g/> ; придивився старий <g/> : його жінка </p><p> Криється листом — і от вже шумить верховіття над ними <g/> . </p>
doc#4 у картинах Ван Ґоґа й Сутіна <g/> , пейзаж у цих поезіях зрушив з місця <g/> , втратив статику <g/> , пустився в скажений тан божевільного <g/> : гроза — це « <g/> в серце острогами вдарив червоний півень <g/> » <g/> , сонце гаряче « <g/> простромило небо <g/> » <g/> , трави ростуть лезами ( <g/> « <g/> вітер лиже леза трав <g/> » <g/> ) <g/> , не дороги ведуть мандрівника <g/> , а стріли доріг <g/> , Нью-Йорк — це « <g/> горби тутешніх пустинь <g/> » <g/> , вітер « <g/> запустив мені в волосся хижі пазурі <g/> » <g/> , прихід ночі — це « <g/> в вуха глухо вдарить чорний молот <g/> » <g/> , — увесь краєвид зрушений із своїх основ <g/> , його рух нестримний і все тут загрожує безсилій людині <g/> .
doc#4 Це образи днів слави <g/> , таких далеких <g/> , що доводиться навіть питати <g/> , чи вони були <g/> : </p><p> Невжеж то все було не в яві <g/> : </p><p> і грім гармат на вулицях <g/> , </p><p> і « <g/> Слава Україні <g/> » із грудей <g/> , </p><p> що полягли під кулі ті <g/> , </p><p> і сонце й лопотіння прапорів <g/> , </p><p> і гук розбурханих вітрів <g/> , </p><p> і на майданах дзвони золоті <g/> ? </p>
doc#4 мовчки Юрій над змієм </p><p> стоїть із мертвим списом <g/> …
doc#4 Більшість із них — спогади молодости — цілком укладаються в ґетеансько- рількеанський комплекс <g/> , далеко менше репрезентовані мотиви поразки <g/> , руїни <g/> , прочуття загибелі вписуються в комплекс Іова й розміщуються на окраях його <g/> . </p>
doc#4 <p> Зведення поезії з вершини Парнасу на низини щоденного дрібного побуту проймає вибір слів <g/> , що можуть бути аж надто « <g/> непоетичними <g/> » і що « <g/> грають <g/> » особливо виразно й міцно <g/> , коли вони не єдині <g/> , а контрастують із словами <g/> , виразно « <g/> поетичними <g/> » <g/> , як от після початку — </p><p> « <g/> На городі бузина <g/> , </p><p> а в Києві дядько <g/> !
doc#6 <p> Рідше це небесне чудо має миротворний і добродайний <g/> , але не менш дивний і незрозумілий характер — видиво веселки в картині “ <g/> Я радів і сумував із погодою <g/> ” <g/> .
doc#6 <p> Один із майстрів голландського пейзажу XVII сторіччя Ян Фан Гоєн був майстром спокійного неба <g/> .
doc#6 Справжнім тріюмфом мистцевої винахідливости є назва “ <g/> А тоді одного дня Том не повернувся <g/> ” <g/> , що справді змушує глядача добре замислитися <g/> , чи він має справу із загубленістю людини в світі <g/> , а чи з епізодом з Куриликового дитинства <g/> . </p>
doc#6 Тільки особисто це було для нього кривавою виразкою на душі <g/> , бо він не народився в цьому світі <g/> , а приніс із свого дитинства те <g/> , що пізніше він назве “ <g/> бездушною приземністю [ <g/> insensitive earthiness <g/> ] української громади <g/> , в якій я виріс <g/> ” ( <g/> 43 <g/> ) <g/> .
doc#6 Але це був один із стилів двадцятого сторіччя <g/> , тільки не в своєму поширеному американському варіанті <g/> .
doc#6 Стиль змасовленої людини <g/> , однієї з тих із стандартними обличчями <g/> , в стандартній одежі <g/> , силоміць перегнаної з однієї доби до іншої <g/> .
doc#6 <p> Велика частина таких імен виразно походить з нормальної програми для студентів англістики в ті роки — Мілтон <g/> , Донн <g/> , Шекспір <g/> , Спенсер <g/> , Свіфт <g/> , Томас Ґрей <g/> , Джейн Остен <g/> , Джордж Еліот <g/> ; до цього додається трійця із загально-освітного навчання — Платон <g/> , Арістотель <g/> , Тома Аквінський <g/> .
doc#6 І цей “ <g/> абстрагований <g/> ” Курилик буде говорити як сучасник зі своїми сучасниками-абстракціоністами <g/> , а подеколи навіть із поп-артівцями <g/> .