Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#14 У нашу добу хворих нервів поет <g/> , що його ми потребуємо всією душею <g/> , — це той « <g/> кроткий пророк <g/> » ( <g/> але не в стилі Марка Вовчка <g/> , а поет нашої доби <g/> ) <g/> , що світить <g/> , огріває і оживляє убоге серце <g/> , неукрите <g/> , голоднеє <g/> .
doc#15 <p> Щоб розв'язати цю явну суперечність <g/> , Ріс удається до твердження <g/> , що слово збагачується тут до ступеня речення не мовно <g/> , і навіть не в мислі мовця <g/> , а тільки в сприйнятті слухача ( <g/> або читача <g/> ) <g/> , який " <g/> здобуває з супровідних обставин потрібне для того <g/> , щоб змогти вивести [ <g/> herauslesen <g/> ] повідомлення з голого уявлення <g/> " <g/> ; " <g/> це саме слухач є той <g/> , хто в переданому значенні слова знаходить зміст речення <g/> , вкладає його в почуте або прочитане [ <g/> hineinhört oder herausliest <g/> ] " <g/> .
doc#15 В центрі уваги стоятиме тут той тип називних речень <g/> , який у Пєшковського дістав назву екзистенціяльних номінативних речень <g/> .
doc#15 Спеціяльно дослідивши це питання <g/> , Л. А. Булаховський констатує " <g/> дуже малий розвиток називних сполук <g/> , з типів яких відносне поширення здобув тільки той <g/> , у якого в ролі слів-назв виступають віддієслівні іменники <g/> " <g/> . </p>
doc#15 В результаті і витворюється той проміжний тип між неповнотою ( <g/> бо <g/> , як члени ряду з речення були багаті <g/> , висунуті на ролю окремих речень <g/> , вони неповні <g/> ) і називністю ( <g/> бо як окремі речення <g/> , що своєю закінченістю дорівнюють останньому двоелементному <g/> , вони називні <g/> ) <g/> , який уповноважує в подібних випадках вбачати ранній щабель розвитку називних речень з неповних <g/> , при чому - це слід підкреслити <g/> , щабель <g/> , який зв'язаний не з писаною мовою <g/> , а з усною <g/> .
doc#15 І далі він зв'язує подібні називні відмінки з називним самостійним <g/> , себто з називним відмінком <g/> , що ставиться " <g/> цілком самостійно <g/> , не тільки без дієслівного <g/> , але й без будь-якого присудка <g/> " <g/> ; з цього випливає <g/> , очевидно <g/> , що ці конструкції Потебня вважає за дуже стародавні <g/> : недаремно він перекидає від них місток до випадків відокремлення підмета від присудка сполучником а той дідусь та був каліка <g/> .
doc#15 Тільки той гул <g/> , що від городу летить <g/> , як гураґан <g/> .
doc#15 <p> Ще більшим непорозумінням видається мені той погляд на відмінність між словом і реченням <g/> , який К. Чехович у своїй книжці « <g/> Оле- ксандер Потебня <g/> .
doc#15 Вони входять у прозу через жанр оповідання-сценки <g/> , який користається в той час великим успіхом <g/> " <g/> .
doc#16 Одначе наступну фразу він уже присвячує якраз особі автора <g/> , згадуючи <g/> , що свого часу той друкувався в органі галицького радянофільства — або <g/> , як це формулює сам Донцов <g/> , « <g/> в большевицьких " <g/> Нових шляхах <g/> "» <g/> .
doc#16 Юрій Косач закидає « <g/> Вісникові <g/> » <g/> , що той не знайомив читача з творчістю Р. Ролляна <g/> , А. Барбюса <g/> , Т. Манна <g/> , Ф. Верфеля <g/> , Дж <g/> .
doc#16 Заявляється <g/> : « <g/> Хто читав промови громовержців Ґромика чи Молотова <g/> , той завважить відразу <g/> , з чийого арсеналу <g/> , з арсеналу чиєї доктрини запозичені обвинувачення в тих страшних гріхах <g/> » <g/> .
doc#16 Погані часто не фрази <g/> , а той реальний зміст <g/> , яким большевики їх сповняють <g/> .
doc#16 Тож загальний висновок є той <g/> , що зіставляти фрази можна за їхнім реальним змістом <g/> , а не за їхнім звучанням <g/> .
doc#16 І нападають вони звичайно в двох випадках <g/> : або тоді <g/> , коли замовчати ніяк не можна <g/> , або тоді <g/> , коли з усіх ворогів це <g/> , на їхню думку <g/> , саме той <g/> , який найлегше дає себе скомпромітувати <g/> .
doc#16 Справді <g/> , якщо сьогодні умовний Іван Іванович обізвав умовного Івана Никифоровича гусаком <g/> , то завтра той може вилаяти його ще сильніше <g/> ; якщо один подасть позов до суду <g/> , то другий подасть протипозов до вищої інстанції <g/> ; якщо один напада на сусідське подвір'я <g/> , то хто перешкодить другому зробити те саме з більшою силою і коефіцієнтом руїнницької дії <g/> ?
doc#16 <p> Але в історії ніколи не перемагає той <g/> , хто діє методами і на рівні свого ворога <g/> , — хібащо в силу якоїсь випадковосте зовнішнього порядку <g/> .
doc#16 Перемагає той <g/> , хто приносить вищу ідею <g/> , ідею <g/> , не позичену чи засвоєну <g/> , а випливаючу з суті даного партнера <g/> , з його традицій <g/> . </p>
doc#16 <p> Юрій Косач закинув Донцову <g/> , що той відривав українського читача від європейської літератури <g/> .
doc#16 Це знов принципово той самий підхід <g/> , що і в большевиків <g/> .