Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Поширювана звідти мова <g/> , штучно створювана в формах <g/> , які тенденційно відходять від загальноукраїнської мови <g/> , є ворог останньої <g/> , а що виникнення й поширення її не викликається будь-якими природними прагненнями й потребами південноруського населення <g/> , то й поширення галицької літератури в межах Росії мусить піддягати суворій цензурі <g/> »2. У славетній « <g/> Записці <g/> » Російської Академії наук « <g/> Об отмене стеснений малорусского печатного слова <g/> » справа поставлена <g/> , природно <g/> , більше в філологічній площині <g/> : « <g/> Малоруській мові галицької письменности ставляться в докір ці її польські елементи <g/> , це чуже українському чуттю забарвлення <g/> , якого вона зазнала у Львові <g/> .
doc#9 А вивчення поглядів Лесі Українки на розвиток літературної мови і аналіза мови її творів доводять зовсім інше <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , ставити знак рівности між мовою її творів і мовою робіт М. Грушевського було б безглуздо — і то не тільки і не стільки через різницю в їхніх поглядах на питому вагу галицьких елементів у літературній мові ( <g/> а ця різниця <g/> , безперечно <g/> , була <g/> ) <g/> , а й передусім через принципову відмінність багато в чому мови історично-наукової праці від мови художнього твору <g/> , та ще й писаного віршовим діялогом <g/> … </p>
doc#9 <p> У попередньому розділі ми вже наводили висловлення Лесі Українки <g/> , з яких видно <g/> , що вона була принциповою прихильницею діялектної многоосновности літературної мови <g/> , а отже <g/> , практично не була супротивником використання в літературній мові галицьких елементів <g/> .
doc#9 В. Сімович згадує про Лесю Українку <g/> : « <g/> Тут ( <g/> щодо літературної мови <g/> ) Леся Українка виявляла великий лібералізм <g/> , а проте вважала <g/> , що М. Грушевський аж надто вже свою мову погаличанив <g/> »1. Як і в Олени Пчілки <g/> , « <g/> західна <g/> » орієнтація в мові в'язалася в Лесі Українки з прийняттям так званих « <g/> польонізмів <g/> » <g/> , — себто в даному випадку слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , але здавна й широко вживаних українським народом <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#9 Отже <g/> , було б цілком хибно звести все діло до біографічного моменту і пояснювати західноукраїнські елементи в мові Лесі Українки тим <g/> , що її дитинство проходило на Волині <g/> .
doc#9 Та кінець кінцем і в наведеному вище матеріялі є дуже багато такого <g/> , що є в мові галицької інтелігенції і що зовсім незвичайне для волиняка <g/> .
doc#9 <p> Майже таку саму позицію щодо галицьких елементів у літературній мові і в його власній творчості посідав і Михайло Коцюбинський з тією різницею <g/> , що його рідноговіркова мовна стихія ( <g/> подільська <g/> ) була ще ближча до галицької <g/> .
doc#9 Уже тоді думка М. Коцюбинського звертається <g/> , шукаючи мовного добра <g/> , або до галичан <g/> , до галицьких першоджерел <g/> , або до синтезаторів у літературній мові типу П. Куліша <g/> .
doc#9 Тим-то цілком можна погодитися з тією характеристикою <g/> , яку дає мовним шуканням М. Коцюбинського С. Козуб <g/> : « <g/> Отже <g/> , пильне студіювання мови за вінницької доби життя з книжки зміцнює нас у думці <g/> , що безпосередній вплив мовної стихії українського села на М. Коцюбинського був менший <g/> , ніж звичайно в нас гадають <g/> »2. Уважне <g/> , зацікавлене й любовне ставлення до галицьких мовних особливостей лишилось у М. Коцюбинського на все життя <g/> , хоч він завжди був ворогом діялекту в літературній мові ( <g/> звичайно <g/> , поза спеціяльними художніми завданнями — згадаймо хоч би його « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> ) <g/> , і тому пересади в запровадженні галицизмів до літератури завжди викликали його заперечення <g/> .
doc#9 Як і Леся Українка <g/> , М. Коцюбинський і в своїх поглядах ( <g/> згадаймо подані вище спогади М. Чернявского <g/> ) <g/> , і в своїй практиці був прихильником діялектної многоосновности української літературної мови <g/> , вимішування в літературній мові елементів різнодіялектного походження <g/> , а серед них не на останньому місці й елементів галицького походження <g/> . </p>
doc#9 <p> М. Коцюбинський і Леся Українка робили це може найталановитіше <g/> , але принципово такий самий підхід ми знайдемо і в мові Миколи Вороного <g/> , Гната Хоткевича <g/> , Миколи Чернявского — цих <g/> , на думку І. Нечуя-Левицького <g/> , найбільших « <g/> галичанизаторів <g/> » тогочасної української літературної мовиv <g/> .
doc#9 Отже <g/> , те нове <g/> , що в ці роки з'являлося в українській літературній мові в Галичині <g/> , залишалося на схід від Збруча просто цілком невідомим <g/> .
doc#9 Хоч вони і не були загалом свідомими прищеплювачами галицького в мові <g/> , але цілком природно <g/> , що в їхніх творах галицизмів не могло не бути <g/> .
doc#9 <p> Коли <g/> , приблизно з початку тридцятих років <g/> , відмовилися від « <g/> українізації <g/> » й перейшли до політики русифікації <g/> , перший удар упав не тільки на галичан як фізичних осіб <g/> , а й на галицькі елементи в літературній мові <g/> .
doc#9 принесла нову хвилю галицьких мовних елементів до літературної мови — принаймні в газетній мові <g/> .
doc#9 Вони <g/> , по-перше <g/> , повертаються до норм літературної мови двадцятих років <g/> , по-друге <g/> , з них читачі сприймають і деякі нові галицизми <g/> , яких досі не знали або знали хіба в поетичній мові <g/> .
doc#9 <p> V. ГАЛИЦЬКІ МОВНІ ЕЛЕМЕНТИ <g/> , ІНКОРПОРОВАНІ В СИСТЕМУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ </p><p> Із зробленого в попередніх розділах огляду мовних впливів Галичини на Велику Україну в їх історичній послідовності видно <g/> , що питома вага галицьких мовних елементів у сучасній українській літературній мові мусить бути немала <g/> , що ця літературна мова <g/> , власне <g/> , сміливо може бути названа мішаною щодо своєї діялектної основи <g/> , і <g/> , отже <g/> , традиційне підручникове твердження про її київсько-полтавську основу вимагає якщо не цілковитої ревізії <g/> , то принаймні додатку <g/> : з великим галицьким нашаруванням <g/> .
doc#9 Але ці нашарування так тривало відкладалися в українській літературній мові й так органічно в неї всотані <g/> , що виділити їх з усієї системи сучасної літературної мови дуже важко <g/> .
doc#9 Візьмімо такі цілком нормальні в сучасній літературній мові слова <g/> , як вчасний і завчасний <g/> .