Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 <p> Сполучні слова досить поширені в сучасній мові <g/> , але подеколи мова виявляє тенденцію позбутися їх <g/> , воліючи вживати окремо сполучник і поруч займенник <g/> , а не сполучне слово <g/> , що сполучає функції цих двох частин мови <g/> .
doc#9 В цей час він ще не заперечує галицьких впливів у мові <g/> , але постільки <g/> , поскільки вони йдуть з галицьких народних говірок і поскільки сприймаються нарівні з впливами інших периферійних говірок <g/> , себто в невеликій пропорції <g/> .
doc#40 Однина прикметника властивіша живій мові <g/> , але при ній завжди є двозначність <g/> : чи прикметник стосується тільки до одного іменника <g/> , чи до всіх <g/> ; тому книжна мова <g/> , особливо наукова і ділова <g/> , воліє ставити в таких випадках прикметник у множині <g/> , тим самим перетворюючи узгодження на неповне <g/> . </p>
doc#15 Щодо генези іменних номінативних речень <g/> , то Шахматов відмовляється розв'язувати це питання <g/> , посилаючися на невивченість цієї категорії в давньоіндійській <g/> , грецькій і латинській мові <g/> , але підкреслює одночасно <g/> , що " <g/> в сучасній народній мові такі речення надзвичайно численні <g/> , причому <g/> , одначе <g/> , переважно знайдемо їх у поєднанні з вигуком <g/> " <g/> . </p>
doc#40 Дуже зрідка можна його й досі зустріти в цій функції в народній мові <g/> , але тільки при деяких дієсловах <g/> , головне — пиши <g/> , іти <g/> , померти <g/> , напр <g/> .
doc#65 Такі чужі слова відміняються і в російській мові <g/> , але тільки поза літературній <g/> , тоді як у літературній мові такі відмінкові форми вважаються за вульґарні <g/> , погляд <g/> , що йде <g/> , либонь <g/> , ще з тих часів <g/> , коли російські вищі кляси вживали французької мови в щоденному побуті <g/> .
doc#9 <p> І все-таки <g/> , всупереч цьому <g/> , П. Куліш об'єктивно був провідником галицьких впливів на Велику Україну в мові ( <g/> та й не тільки в мові <g/> , але це виходить за межі нашої теми <g/> ) <g/> .
doc#9 Хоч вони і не були загалом свідомими прищеплювачами галицького в мові <g/> , але цілком природно <g/> , що в їхніх творах галицизмів не могло не бути <g/> .
doc#9 Найкращим доказом цього є пізніше свідчення людини <g/> , якій аж ніяк не можна закинути ані надмірних симпатій до Галичини і галицьких особливостей у мові <g/> , ані великої м'якости й поступливости в своїх поглядах <g/> , — Бориса Грінченка <g/> .
doc#9 Літературна українська мова <g/> , за його твердженням <g/> , існує тільки на Великій Україні <g/> , де вона освячена авторитетом клясиків і тогочасних великих письменників <g/> ; усе <g/> , що є специфічного в галицькій книжній мові <g/> , Б. Грінченко зневажливо називає « <g/> язичиєм <g/> » <g/> , дарма що не може не розуміти <g/> , що це новітнє <g/> , мовляв <g/> , « <g/> язичиє <g/> » далеко стоїть від тієї москвофільської мови <g/> , яка свого часу й дістала іронічну назву язичия <g/> : « <g/> Дуже помилялись ті земляки <g/> , які думали досі <g/> , що в Галичині тільке одне " <g/> язичиє <g/> " — москвофільське <g/> , навпаки <g/> , — є і друге — рутенське <g/> »1. Докази на це твердження в Б. Грінченка — більш ніж скупі <g/> .
doc#40 В усній мові <g/> , близькій до народної <g/> , а також у фолкльор- ній часті причинові сполучники того що <g/> , ( <g/> за <g/> ) тим що <g/> , що <g/> , а ( <g/> ле <g/> ) що ( <g/> з відповідником то <g/> ) <g/> , а ( <g/> ле <g/> ) як ( <g/> з відповідником то <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#40 Через це в народній мові і в мові <g/> , близькій до народної <g/> , можна нерідко зустріти конструкції <g/> , в яких змішуються елементи прямої і непрямої мови <g/> .
doc#40 Новотвори такого типу й поготів не прищеплюються загальній мові <g/> , бо <g/> , власне <g/> , практичної потреби на них поза даним текстом нема <g/> . </p>
doc#40 Перший підхід одначе практично не репрезентований у жадній мові <g/> , бо він означав би в своєму послідовному запровадженні зречення власної мови <g/> .
doc#40 <p> Можна було б думати <g/> , що діялектна лексика може легко прищеплюватися літературній мові <g/> , бо говірки часто мають у собі такі слова <g/> , яких подеколи бракує літературній мові <g/> .
doc#72 <p> Модест Левицький зреаґував на обидва виступи Нечуя-Левицького <g/> : на перший ( <g/> 1907 <g/> ) він відповів статтею 1909 р. <g/> , а на другий ( <g/> 1912 <g/> ) — брошурою 1913 р. Левицький стоїть на позиції компромісу <g/> , закликає до поєднання галицьких і наддніпрянських елементів у єдиній літературній мові <g/> , бо інакше <g/> , “ <g/> не дай Боже <g/> , доживемо до того сумного явища <g/> , що колись буде дві українські мови <g/> ” ( <g/> 1913 <g/> , 11 <g/> ) <g/> .
doc#40 Хоч цілком збережений у народній мові <g/> , в літературній мові такий порядок слів вважається за неправильний <g/> .
doc#60 Треба умовитися <g/> , що не конче всі українські слова повинні мати один семантичний відтінок <g/> , одне значення <g/> , треба прийняти той факт <g/> , що як і в кожній мові <g/> , в українській мові є слова з кількома значеннями і <g/> , що ці значення не конче завжди ті самі <g/> , що в відповідних словах інших мов <g/> . </p>
doc#40 Наростки -ище <g/> , -исько в українській мові <g/> , Варшава 1935 <g/> , О. Ізюмов <g/> .
doc#71 Першу <g/> , уґрунтовану в старослов'янській мові <g/> , вживано в церкві <g/> ; другу <g/> , уґрунтовану первісно – але не виключно – в говірній мові <g/> , вживано у світському житті <g/> . </p>