Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#11 Чорти його звичайно тримаються — поза підземним царством — у Прусії й Саксонії <g/> , але є підозра <g/> , чи не зустрічалися ви з ним на котрій-небудь зупинці венеційського вапоретта <g/> .
doc#12 <p> 4. Сполучний звук е звичайно буває при решті м'яких іменникових основ <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 6. Прислівники <g/> , що постають з сполучення іменника або іншої частини мови з прийменником пишуться звичайно разом <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> У словах <g/> , позичених у пізніші часи <g/> , пишемо звичайно в кінці слова й складу ль <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> Кінцеві сполуки -тр <g/> , -др у чужих словах звичайно зберігаємо <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> Чужі іменники <g/> , позичені в українську мову <g/> , відміняються звичайно за зразками відповідних українських слів <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 1. Відповідно до е з попереднім пом'якшенням приголосного в російських <g/> , польських <g/> , і білоруських іменах власних пишемо звичайно є <g/> , особливо <g/> , коли в даному корені українська мова має і <g/> , а не е <g/> , напр <g/> .
doc#12 <p> 6. Перед і після таких слів і виразів <g/> , як от <g/> : на жаль <g/> , на щастя <g/> , пригадую <g/> , сказати правду <g/> , на диво <g/> , бач <g/> , розумієте <g/> , значить <g/> , повіриш <g/> , знаєте <g/> , знай <g/> , головне <g/> , бувало <g/> , будь ласка <g/> , до речі <g/> , пробачте <g/> , так би мовити <g/> , простіть <g/> , певно <g/> , напевне <g/> , звичайно <g/> , безперечно <g/> , безумовно <g/> , безсумнівно <g/> , звісно <g/> , зрозуміло <g/> , немає сумніву <g/> , відома річ <g/> , видима річ <g/> , певна річ <g/> , дійсно <g/> , либонь <g/> , мабуть <g/> , здається <g/> , можливо <g/> , припустимо <g/> , будь певен <g/> , очевидно <g/> , видно <g/> , як-не-як <g/> , розуміється <g/> , на мій погляд <g/> , по-моєму <g/> , на мою думку <g/> , кажуть <g/> , мовляв <g/> , я думаю <g/> , поперше <g/> , кінець-кінцем <g/> , нарешті <g/> , отже <g/> , одне слово <g/> , виходить <g/> , правда <g/> , навпаки <g/> , проте <g/> , а втім <g/> , загалом <g/> , власне <g/> , наприклад <g/> , крім того <g/> , власне кажучи <g/> , коротко кажучи <g/> ,
doc#12 <p> Але в кількаслівних назвах мистецьких творів звичайно пишуть великою літерою тільки перше слово <g/> , напр <g/> , <g/> : Соняшний промінь <g/> , З вершин і низин <g/> . </p>
doc#14 Тут треба було заперечити декорацію <g/> , що звичайно ховається за кожним віршем Максима Тадейовича <g/> .
doc#15 Говорячи про вигуки <g/> , що стоять поза реченням <g/> , " <g/> і інші вирази <g/> , що дорівнюють [ <g/> равносильные <g/> ] реченню <g/> " <g/> , про " <g/> незакінчені <g/> , недоговорені речення <g/> " <g/> , він додає <g/> : " <g/> Далі сюди належать заголовки ( <g/> книг <g/> , розділів <g/> , статтей <g/> , журналів <g/> , газет <g/> ) " <g/> , відзначаючи в примітці <g/> : " <g/> звичайно <g/> , не ті <g/> , що становлять речення <g/> " <g/> . </p>
doc#15 Він розглядає як однотипні ( <g/> генетично <g/> , але в нього взагалі підхід генетичний <g/> ) такі речення <g/> , як <g/> : пожар <g/> , время <g/> , стыд <g/> , стыдно <g/> , хорошо <g/> , хожено <g/> , убито - на тій підставі <g/> , що всі ці слова - іменного походження <g/> ; сюди ж відносить він і переліки <g/> , заголовки і т. п. </p><p> Томсон знає тільки ті бездієслівні речення <g/> , в яких нема ні присудка <g/> , ні підмета <g/> , а для безпосереднього повідомлення всього складного </p><p> уявлення означається словом та частина його <g/> , яка випадково найбільше збуджена в душі мовця <g/> , бо звичайно нема таких слів <g/> , якими можна позначити все складне уявлення в сукупності <g/> .
doc#15 Такий розрив синхронічного і діяхронічного ( <g/> вживаючи сосюріянських термінів <g/> ) <g/> , звичайно аж ніяк не можна вважати за правильний <g/> .
doc#15 Особливо виразно <g/> , звичайно <g/> , тоді <g/> , коли воно зможе асоціюватися з присудком ( <g/> або присудками <g/> ) сумежних речень <g/> .
doc#15 <p> Очевидно <g/> , між неповними безприсудковими і називними реченнями є органічна <g/> , принципіяльна близькість ( <g/> але <g/> , звичайно <g/> , не тотожність <g/> ) <g/> , якої нема між багатьма іншими синтаксичними категоріями <g/> .
doc#15 Тому і в Шевченка називні речення рясніші і застосування їх гнучкіше <g/> , ніж <g/> , приміром у Котляревського <g/> , над яким норми клясицистичної синтакси тяжіли ще до певної міри ( <g/> абстрагуюся тут <g/> , звичайно <g/> , від ступеня поетичної обдарованости <g/> ) <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> « <g/> Чума <g/> » <g/> ) </p><p> Такі приклади для з'ясування генези називних речень навряд чи придадуться <g/> , хіба тільки де можна в них підкреслити <g/> , що в такому ізольованому вигляді вони вживаються звичайно в малій кількості - одне називне речення <g/> , а не накопичення їх <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> В. Свідзінський <g/> ) </p><p> - поскільки вони далі переходять в двоелементні речення <g/> , не обов'язково розглядати як однорядні підмети першого двоелементного речення <g/> , хоч <g/> , звичайно <g/> , без застережень проголосити їх самостійними називними реченнями теж не можна <g/> . </p>
doc#15 Але в розмовній мові таке усамостійнення членів ряду цілком можливе як в наслідок їх поступового додавання <g/> , неодноразового виникнення в свідомості <g/> , так і в наслідок їх більшої <g/> , ніж звичайно <g/> , відносної важливости <g/> , а відтак <g/> , і більшої самостійніости <g/> . </p>
doc#15 Коли цей зв'язок розірветься <g/> , що пов'язано звичайно <g/> , з появою особливого штабу думки <g/> , властивого називним реченням ( <g/> про це далі <g/> ] <g/> , вони можуть перетворитися в називні речення <g/> . </p>