Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Взяти з цього погляду хоч би згадувану вже повість « <g/> Товаришки <g/> » <g/> , де всі головні дійові особи - інтелігенція з Лівобережжя і де тимчасом зустрічаємо такі слова <g/> , як відчит — реферат ( <g/> « <g/> Виступили прилюдно з науковим відчитом <g/> » — 305 <g/> ) 3 <g/> , тручатися ( <g/> « <g/> Спішно йдуть поодинокі особи <g/> , тручаються цілі громадки <g/> » — 303 <g/> ) <g/> , равлик ( <g/> « <g/> Раїса наложила в сіточку тих равликів <g/> » — 302 <g/> ) <g/> , сестриниця ( <g/> « <g/> Мов би не сестриниця <g/> , а дочка ваша <g/> » — 351 <g/> ) і багато інших <g/> , навіть такі граматичні форми <g/> , як складений перфект ( <g/> « <g/> бачилисьте мої препарати <g/> » — 287 <g/> ) <g/> , ніби за рецептою Є. Сакуна <g/> . </p>
doc#9 »2 </p><p> Такий стан речей <g/> , об'єктивно беручи <g/> , вимагав усвідомлення і встановлення певних <g/> , чітких меж як для збереження догалицької <g/> , так би мовити <g/> , старовини <g/> , так і для впровадження галицьких новацій <g/> .
doc#9 Що ж до єдности літературної мови <g/> , то І. Франко відсуває її на майбутнє <g/> , вважаючи <g/> , що в його час для неї ще нема передумов <g/> : </p><p> « <g/> Мені бажалось би своїми увагами докинути цеглинку до взаємного порозуміння між українцями й галичанами на полі язиковім і таким способом причинитися до полагодження одного дуже важного питання — будущої єдности і одноцільности нашої літературної мови <g/> , будугцої <g/> , повторяю <g/> , бо тепер ми ще її не маємо і задля звісних <g/> , дуже важних причин мати не можемо <g/> »2. </p><p> Тут І. Франко цілком слушно пов'язує створення єдиної і одноманітної літературної мови на всій Україні з політичними передумовами <g/> .
doc#9 Маю надію <g/> , що мене розуміють усі добрі люди і в Галичині <g/> , і на Україні <g/> »2. </p><p> Цей спокійний <g/> , урівноважений <g/> , тверезий голос явно ствердив підсумки дискусії <g/> , головніші її здобутки й наслідки <g/> : діялектна основа літературної мови не повинна обмежуватися на одному якомусь діялекті <g/> , але літературна мова не повинна приймати і всі діялектні варіянти до свого складу <g/> , хоч би вони були влучні <g/> , або оригінальні <g/> , або старовинні тощо ( <g/> діялектна многоосновність <g/> , але не многоваріянтність літературної мови <g/> ) <g/> , літературна мова повинна зростати органічно <g/> , в процесі співжиття і взаємодії різних українських земель ( <g/> « <g/> Без сварки й колотнечі <g/> » <g/> ) <g/> , і головне — вона повинна мати загальноукраїнський характер ( <g/> « <g/> щоб розуміли всі добрі люди <g/> !
doc#9 — думає вона далі <g/> : — Чому ж би не вживать тих слів <g/> ?
doc#9 Якої ваги надавано цьому питанню <g/> , видно хоч би з тото <g/> , що воно було об'єктом не тільки приватних розмов <g/> , а й спеціального обговорення <g/> , наприклад <g/> , на з'їзді Української демократичної партії восени 1905 р. Там « <g/> після довгих дискусій помирилися на тому <g/> , що треба наблизити правопис до галицького і не вживати ы та ъ <g/> , але ся писати вкупі та дві кропки ставити тільки над йотованим і <g/> »iv <g/> . </p>
doc#9 Така переходна доба властива багатьом молодим літературам <g/> »2. </p><p> От через ці два чинники <g/> : виробленість <g/> , хоч би і відносну <g/> , газетної і науково-публіцистичної мови в Галичині <g/> , з одного боку <g/> , появу нового — назвім його умовно міським — покоління письменників ( <g/> та й інтелігенції взагалі <g/> ) <g/> , з другого боку <g/> , — повернутися до того стану <g/> , який був у мові двадцять-тридцять років тому <g/> , стало неможливим <g/> .
doc#9 А ті <g/> , хто виконував якусь живу працю <g/> , хто мав широкі суспільні обов'язки <g/> , не могли втриматися на позиціях неґації всього галицького в мові <g/> , хоч би вони давніше такі позиції й посідали <g/> .
doc#9 Такий спосіб доказу <g/> , не говорячи вже про його невідповідність фактам <g/> , взагалі мав би відвести дискусію від принципових питань — чи повинна українська літературна мова бути діялектно многоосновною і яка в цій многоосновності питома вага галицьких елементів — і перетворити її на дрібничкові суперечки з приводу окремих <g/> , розрізнених слів і зворотів <g/> .
doc#9 А коли читач <g/> , вихований популярною літературою з відповідною літературною мовою <g/> , інтелектуально зріс би і поставив більші й складніші вимоги <g/> , то літературна мова <g/> , спрощена за пропозиціями М. Жученка <g/> , виявила б свою неспроможність задовольнити ці вимоги <g/> .
doc#9 ) <g/> ; загожений ( <g/> « <g/> Цензар Либонь загожений не був би з того <g/> » — « <g/> Йоганна <g/> , жінка Хус <g/> » <g/> , VIII <g/> , 76 <g/> ; Жел <g/> .
doc#9 <p> Сполучники <g/> , прийменники <g/> , характеристичні частки <g/> , вставні слова і т. п. матеріял <g/> , при якому здебільшого вже треба говорити не про якесь свідоме <g/> , навмисне позичення-переймання <g/> , а про зв'язок <g/> , прямий і кровний <g/> , так би мовити <g/> , з тією мовною стихією <g/> , яка цих словечок уживає і якій саме вони переважно і надають часто специфічного мовного кольориту <g/> : аби фінальне ( <g/> « <g/> Вона руки не простягла <g/> , Аби хоч промінь перейнять єдиний <g/> » — « <g/> Забута тінь <g/> » <g/> , II <g/> , 39 <g/> ) <g/> ; не <g/> …
doc#9 Тим-то цілком можна погодитися з тією характеристикою <g/> , яку дає мовним шуканням М. Коцюбинського С. Козуб <g/> : « <g/> Отже <g/> , пильне студіювання мови за вінницької доби життя з книжки зміцнює нас у думці <g/> , що безпосередній вплив мовної стихії українського села на М. Коцюбинського був менший <g/> , ніж звичайно в нас гадають <g/> »2. Уважне <g/> , зацікавлене й любовне ставлення до галицьких мовних особливостей лишилось у М. Коцюбинського на все життя <g/> , хоч він завжди був ворогом діялекту в літературній мові ( <g/> звичайно <g/> , поза спеціяльними художніми завданнями — згадаймо хоч би його « <g/> Тіні забутих предків <g/> » <g/> ) <g/> , і тому пересади в запровадженні галицизмів до літератури завжди викликали його заперечення <g/> .
doc#9 боліла Раї- су <g/> » — « <g/> Лялечка <g/> » <g/> , 55 <g/> ) <g/> ; належати з родовим відмінком і прийменником до ( <g/> « <g/> Земля до них належить <g/> » — « <g/> Коні не винні <g/> » <g/> , 249 <g/> ) <g/> ; уділяти з родовим відмінком ( <g/> « <g/> Він уділяв ради <g/> » — Там же <g/> , 240 <g/> ; « <g/> східняк <g/> » взагалі сказав би тут інакше <g/> : давав ( <g/> по <g/> ) раду <g/> ) <g/> .
doc#9 З моїх студентських років я міг би згадати студента Ч. <g/> , харків'янина <g/> , який одначе намагався максимально наблизити свою мову до галицької <g/> , причому <g/> , пригадую <g/> , форма слова коритар замість звичного коридор <g/> , здаючися смішною й недоречною <g/> , перетворилася просто на його прізвище серед колег <g/> . </p>
doc#9 Але й дальше « <g/> розгаличанення <g/> » літературної мови припинено чи хоч би загальмовано <g/> , а де в чому завдяки виступам М. Бажана <g/> , Ю. Яновського <g/> , А. Кримського та інших пощастило й повернути літературну мову на старі позиції — позиції двадцятих років <g/> .
doc#9 <p> У Г. Стеценка2xxi <g/> : гей би — ніби ( <g/> « <g/> Очі в неї гей би волошки <g/> » <g/> ) <g/> , канарок — канарка ( <g/> « <g/> Як голодний канарок <g/> » <g/> ) <g/> , нараз — раптом <g/> , зразу ( <g/> « <g/> Нараз чує <g/> » <g/> ) <g/> , одинокий — єдиний ( <g/> « <g/> Біля одинокого вікна висить старий годинник <g/> » <g/> ) <g/> , переноситися — переїздити ( <g/> « <g/> Той перенісся у Львів <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Аналогічні спостереження можна було зробити й вивчаючи усну мову вселенців до Галичини <g/> , особливо дітей і підлітків <g/> .
doc#9 <p> У Г. Стеценка2xxi <g/> : гей би — ніби ( <g/> « <g/> Очі в неї гей би волошки <g/> » <g/> ) <g/> , канарок — канарка ( <g/> « <g/> Як голодний канарок <g/> » <g/> ) <g/> , нараз — раптом <g/> , зразу ( <g/> « <g/> Нараз чує <g/> » <g/> ) <g/> , одинокий — єдиний ( <g/> « <g/> Біля одинокого вікна висить старий годинник <g/> » <g/> ) <g/> , переноситися — переїздити ( <g/> « <g/> Той перенісся у Львів <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Аналогічні спостереження можна було зробити й вивчаючи усну мову вселенців до Галичини <g/> , особливо дітей і підлітків <g/> .
doc#9 Принаймні 1909 р. І. Огієнко вказував <g/> , що правильним наголосом у словах <g/> , виведених від основи ім'я <g/> , мав би бути наголос на корені <g/> : іменник <g/> , заіменникxxiii <g/> . </p>
doc#9 Письменник переймає їх майже механічно <g/> , не звертаючи уваги на те <g/> , яке значення вже установилось за ними в українській мові ( <g/> піднімати <g/> , печатати <g/> ) або чи не суперечать вони вимогам хоч би фонетико-морфологічної стрункости української мови ( <g/> гражданин <g/> , роздражіння <g/> ) <g/> . </p>