Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#65 Я ставився з пошаною </p><p> до пересічного німецького вояка і не вважаю цього за помилку або провину <g/> .
doc#67 <p> З останнім диханням хіба я позбуду І думи й кохання моє <g/> ! </p>
doc#67 Добре <g/> , я скажу <g/> , вона мала на зріст <g/> , чорнява <g/> , середніх літ <g/> .
doc#69 <p> Не все мені в тих реабілітаціях зрозуміле <g/> .
doc#69 ( <g/> Я показав це в статті 1983 року <g/> , але вона <g/> , на жаль <g/> , теж вийшла ЧУЖОЮ більшості наших мовознавців <g/> , у даному випадку англійсь­кою мовою <g/> ) <g/> .
doc#72 1899 з приводу оповідань С. Ковалева Коцюбинський пише <g/> : “ <g/> Поминаючи вже те <g/> , що самі оповідання написані не дуже вдатно <g/> , мова їх вражає занадто льокальним характером і навіть мені <g/> , який вважає галицьку мову рідною <g/> , годі часом зрозуміти те <g/> , що пише в тих оповіданнях д. Ковальов <g/> ” ( <g/> Коцюбинський 238 <g/> ) <g/> .
doc#75 « <g/> Я — мрійник і з висоти свого незрівняного нахабства плюю на слинявий " <g/> скепсис <g/> " нашого скептичного віку <g/> » <g/> , — так написав Хвильовий про себе <g/> .
doc#78 <p> Нарешті словник Павловського — типово чернігівський <g/> , але розмір цієї статті не дає змоги подати докладну аналізу лексики <g/> , і я змушений відіслати читача до вже згадуваної моєї статті про Граматику Павловського <g/> . </p>
doc#79 Все таки я наважуюся сказати кілька слів на додаток до спроби розкрити гру тем і мотивів в останній <g/> , шостій симфонії Миколи Куліша <g/> . </p>
doc#81 Але цей ДЕНЬ — чи це буде ніч — прийде і для мене <g/> , прийде він <g/> , хоч трохи пізніше й поступово для всього <g/> , що я робив <g/> , зробив і лишив <g/> , отже й для того <g/> , що тут тепер вистукую на машинці ( <g/> з переплутаними літерами <g/> ) <g/> .
doc#81 <p> Але те <g/> , що <g/> , можливо <g/> , було корисно для мене як особи ( <g/> хто знає <g/> , чи справді було <g/> .
doc#81 Природна річ <g/> , я нічого не знайшов <g/> .
doc#81 Час переказати те <g/> , що я про нього знаю <g/> , звичайно <g/> , зі слів матері <g/> , та ще з старих фотографій <g/> .
doc#81 Дитиною я дуже радо їх переглядав <g/> .
doc#81 Вона вчила мене французької мови й читала зі мною « <g/> Les malheurs de petite Sophie <g/> » µрафині де Сеµюр-Ростопчиної і дві книжки Ектора Мальо « <g/> En famille <g/> » і « <g/> Sans famille <g/> » в золотих з червоним оправах <g/> .
doc#81 Мимохідь кинені <g/> , доводилося мені чути завваги про те <g/> , що він був занадто гордий <g/> , що ставився із зневагою до своїх родичів <g/> , які лишилися позаду <g/> .
doc#81 Тоді я заявив <g/> , що більше на Зьозю не відповідатиму <g/> , бо я вже великий <g/> , а це робить мене незаслужено малим <g/> .
doc#81 З нею по вулицях я не ходив <g/> , але зфотографувався з нею <g/> .
doc#81 Хоч як несамовито вона була до мене прив'язана <g/> , хоч як мене доглядала й пестила — досить поглянути на мої фотографії з тих часів <g/> , то в оксамитовому чорному костюмчику й білих черевичках <g/> , то в кокетливому білому з вишиваним коміром і крайками <g/> , — але вона знала <g/> , щу таке дисципліна ( <g/> мабуть <g/> , ще з її інститутського виховання <g/> , з перших років бідування після одруження <g/> ) <g/> , і привчала мене до неї <g/> .
doc#81 У родині я був один <g/> , тут я був один з тридцятьох <g/> .