Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Загалом частішають випадки <g/> , коли клична форма стає ознакою поетичної мови Одначе і цей процес далекий від завершення <g/> , і загалом нормою літературної мови лишається вживання кличної форми <g/> , особливо від сліз великої поширености ( <g/> імена осіб <g/> , назви ступенів споріднености тощо <g/> ) </p><p> Наш огляд відмінювання іменників закінчимо відомостями про відмінювання іменників <g/> , що вживаються тільки в множині ( <g/> т. зв <g/> .
doc#40 Але в реченні « <g/> Наш глухонімий переїхав на іншу вулицю <g/> » вся сукупність ознак предмета перенесена на слово глухонімий <g/> .
doc#40 <p> 3. Присвійні займенники вказують на приналежність предметові <g/> , вираженому відповідним займенником першої і другої групи <g/> : мій <g/> , твій <g/> , свій <g/> , наш <g/> , ваш <g/> , — відмінні в родах <g/> , числах і відмінках <g/> ; сюди ж належать незмінні в цій функції займенники його <g/> , її <g/> , їх <g/> .
doc#40 : « <g/> Вернувся наш запорожець <g/> , як та хиря <g/> » ( <g/> Шевч <g/> .
doc#40 <p> Присвійні займенники загалом відповідають особовим за схемою <g/> : я — мій <g/> , ти — твій <g/> , він <g/> , воно — його <g/> , вона — її <g/> , ми — наш <g/> , ви — ваш <g/> , вони — їх ( <g/> ній <g/> ) <g/> .
doc#40 <p> Цілковито так <g/> , як прикметник <g/> , відміняються займенники який <g/> , такий <g/> , сякий <g/> , котрий <g/> , кожний <g/> , сам ( <g/> ий <g/> ) <g/> , всякий <g/> , жадний <g/> , інший <g/> , інакший <g/> , наш <g/> , ваш <g/> , їхній <g/> .
doc#40 Деякі з цих займенників уживаються в короткій формі ( <g/> кожен <g/> , сам <g/> , всяк <g/> , жаден <g/> ) без різниці значення і без якогось спеціяльного стилістичного відтінку поруч із повною формою <g/> , а займенники наш <g/> , ваш існують тільки в короткій формі ( <g/> пор <g/> .
doc#40 : « <g/> Еней наш плив хоть дуже прудко <g/> , та вже ж він плавав не деньок <g/> » ( <g/> Котл <g/> .
doc#40 , « <g/> У наш край просимо <g/> , шанувати та плекатимем вас <g/> , як рідного батька <g/> » ( <g/> Вороб <g/> .
doc#40 ) <g/> ; « <g/> Оттак сердега наш Рябко поміркувавсь <g/> » ( <g/> Гул <g/> .
doc#40 : « <g/> I ріка у нас тепер як ріка <g/> , а не наш <g/> , простіть <g/> , перестрибок <g/> » ( <g/> Мурат <g/> .
doc#40 Отже <g/> , зауваження про словозрости і словоскладання в іменнику <g/> , прикметнику й дієслові мають закінчити наш огляд частин мови сучасної української літературної мови <g/> . </p>
doc#40 <p> Таким чином наш правопис становить компроміс між фонетичним і етимологічним принципом <g/> , що ускладняє його і часом вносить деяку заплутаність <g/> .
doc#41 Це справді наш старий-престарий знайомий <g/> .
doc#41 Єдність забезпечена передусім тим <g/> , що в усіх епізодах перед нами — сюжет анекдоти <g/> : в зустрічі з дитиною <g/> , в зустрічі з жінкою <g/> , від кохання якої наш герой утік <g/> , і в зустрічі з жінкою <g/> , від кохання якої йому втекти не пощастило <g/> . </p>
doc#45 Дещо пізніше <g/> , в 1896 <g/> , Леся Українка скаже про цілковите нерозуміння прагнень інтелігенції в народі потужними рядками <g/> : </p><p> Народ наш <g/> , мов дитя сліпеє зроду <g/> , </p><p> Ніколи світа-сонця не видав <g/> , </p><p> За ворогів іде в огонь і в воду <g/> , </p><p> Катам своїх поводарів оддав <g/> . </p>
doc#47 <p> Щоденна распря — наш постійний гість <g/> . </p>
doc#48 І це тільки підсилює наш інтерес до і так цікавих новель Смотрича <g/> . </p>
doc#50 А наш поет сам уже давно не учень <g/> .
doc#51 <p> Звідси місія Кулішевого покоління <g/> , як він її бачить <g/> , це відродження й розквіт національної мови <g/> : </p><p> Так <g/> , ми на те у наш убогий мир прийшли <g/> , </p><p> Щоб мову з мов людських <g/> , скалічену <g/> , забвенну <g/> , </p><p> З народних уст узять і в перло возвести <g/> . </p>