Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 Він розглядає як однотипні ( <g/> генетично <g/> , але в нього взагалі підхід генетичний <g/> ) такі речення <g/> , як <g/> : пожар <g/> , время <g/> , стыд <g/> , стыдно <g/> , хорошо <g/> , хожено <g/> , убито - на тій підставі <g/> , що всі ці слова - іменного походження <g/> ; сюди ж відносить він і переліки <g/> , заголовки і т. п. </p><p> Томсон знає тільки ті бездієслівні речення <g/> , в яких нема ні присудка <g/> , ні підмета <g/> , а для безпосереднього повідомлення всього складного </p><p> уявлення означається словом та частина його <g/> , яка випадково найбільше збуджена в душі мовця <g/> , бо звичайно нема таких слів <g/> , якими можна позначити все складне уявлення в сукупності <g/> .
doc#15 <p> Шахматов ставить це питання і висуває дві вирішальні <g/> , на його думку <g/> , відмінності називних речень від неповних <g/> : називні речення мають своїм змістом ствердження або заперечення буття <g/> , наявність уявлення <g/> , вираженого іменником-і тільки <g/> ; друга ознака <g/> , яка за Шахматовим випливає з першої ( <g/> і в цьому <g/> , гадаємо <g/> , його помилка <g/> , що спричинилася до деяких хибних поглядів у дальшій еволюції поглядів на називне речення <g/> ) і являється формальною відмінністю називних речень <g/> , - неможливість у них залежної обставини або такого додатка <g/> , який не залежить від іменника <g/> , що править за головний член даного речення <g/> . </p>
doc#15 Це <g/> , наприклад <g/> , сценічні вказівки <g/> , що становлять собою присудки ( <g/> opowiedniki <g/> ) <g/> , зв'язані з реальною ситуацією <g/> , яка існує в фантастичному уявленні автора в момент творення <g/> . </p>
doc#15 Бо ми певні <g/> , що коріння називного речення <g/> , яка б не була його основна функція сьогодні <g/> , треба шукати не в писаній тільки мові <g/> , а насамперед в усній <g/> , в живій <g/> , народній <g/> .
doc#15 <p> Нарешті <g/> , важливо і те <g/> , що тоді <g/> , на перших кроках свого проникнення в літературну мову <g/> , називні речення не завжди відмежовувалися так різко і чітко від інших синтаксичних конструкцій <g/> , не виявляли тенденції купчитися одне до одного в ізоляції від іншого контексту <g/> , тенденції <g/> , яка справді мало властива усній мові і яка <g/> , очевидно <g/> , і привела до витворення погляду <g/> , ніби називні речення - категорія писаної мови <g/> . </p>
doc#15 <p> Нарешті <g/> , важливо і те <g/> , що тоді <g/> , на перших кроках свого проникнення в літературну мову <g/> , називні речення не завжди відмежовувалися так різко і чітко від інших синтаксичних конструкцій <g/> , не виявляли тенденції купчитися одне до одного в ізоляції від іншого контексту <g/> , тенденції <g/> , яка справді мало властива усній мові і яка <g/> , очевидно <g/> , і привела до витворення погляду <g/> , ніби називні речення - категорія писаної мови <g/> . </p>
doc#15 Чи це ряд підметів <g/> , чи це ряд означень <g/> , - називні речення можуть розглядатися як результат розпаду в наслідок того <g/> , що окремі члени ряду набирали такої повноцінности <g/> , яка не могла миритися з їх перебуванням в основному первісному реченні <g/> . </p>
doc#15 <p> Сама невідповідність роду присудка і іменника-підмета ( <g/> конструкції типу <g/> : " <g/> моя січа было <g/> " <g/> ) <g/> , яка може здивувати незвиклого до таких форм читача <g/> , сприяла тому <g/> , що іменник переставав сприйматися як граматично-незалежний центр речення <g/> , кам'янів і перетворювався на незмінне слово <g/> , що прилягає до дієслова <g/> .
doc#15 В своєрідно сконцентрованому вигляді тут виявляється та двоелементність <g/> , яка властива реченню <g/> , яка примусила Шахматова передбачити те <g/> , що називний відмінок імени в таких випадках сполучає в собі елементи значення підмета й елементи значення присудка <g/> . </p>
doc#15 В своєрідно сконцентрованому вигляді тут виявляється та двоелементність <g/> , яка властива реченню <g/> , яка примусила Шахматова передбачити те <g/> , що називний відмінок імени в таких випадках сполучає в собі елементи значення підмета й елементи значення присудка <g/> . </p>
doc#15 Автор уникає в статті прямих узагальнень <g/> , обмежуючися переважно констатацією цікавих поодиноких фактів <g/> , але та концепція <g/> , яка покладена в основу статті <g/> , все ж виявляється досить помітно - і не може викликати схвалення <g/> .
doc#16 <p> В одній статті говориться <g/> : « <g/> Духова структура його незгармонізована і повна внутрішніх противенств та несподіваних скоків <g/> , як мало яка інша <g/> .
doc#16 <p> От <g/> , скажімо <g/> , « <g/> Дух нашої давнини <g/> » — книжка на 271 сторінку <g/> , яка найменше на три чверті складається з цитат — переважно цитат з нашого старого письменства <g/> .
doc#16 Це не перешкоджає Донцову робити його теж ідеологом самих вовків — « <g/> провідної касти <g/> » <g/> , яка не знає жалю і людських почувань взагалі ( <g/> с. 169 <g/> ) <g/> .
doc#16 Вихід може створити третя сила <g/> , яка стоятиме на принципово іншому ґрунті <g/> .
doc#16 Всяка така протидія — не вільна <g/> : вона залежить від дії <g/> , яка її викликає і яка в певному розумінні накидає їй протилежну форму <g/> .
doc#16 Всяка така протидія — не вільна <g/> : вона залежить від дії <g/> , яка її викликає і яка в певному розумінні накидає їй протилежну форму <g/> .
doc#16 Це концепція <g/> , яка розглядає людину не як подобу Божу на землі <g/> , а як якусь темну істоту <g/> , психологічну чернь <g/> , яку треба сп'янити <g/> , екзальтувати <g/> , щоб вивести її на правильний шлях <g/> .
doc#16 <p> Так з реакції на поразку Української національної революції і з наслідування метод ворога — большевизму — постає одна підвалина теорії Донцова <g/> : ненависть до народу ( <g/> яка є водночас по сугі боязнь народу <g/> ) <g/> , зневага до народу <g/> , бажання опанувати народ <g/> , обдуривши й засліпивши його <g/> .
doc#16 Звичайно <g/> , таку ідею <g/> , яка може витримати перевірку розумом <g/> , а не спирається тільки на патос несамовитого фанатизму <g/> ! </p>