Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 <p> Міркування Люби в « <g/> Товаришках <g/> » Олени Пчілки на тему про характер української літературної мови й шляхи її розвитку відповідають саме на таке й подібне ставлення до того <g/> , що сучасникам здавалося експериментами М. Старицького <g/> .
doc#9 І коли так судить об мові <g/> , то треба те ж саме розважити й у всьому <g/> , і хисту національного не треба розвивать <g/> , — ні музики <g/> , нічого <g/> , — нехай буде все тільки на ступні первісно- народному <g/> : значить і науки не посувать <g/> , досить того світогляду <g/> , який має наш простий чоловік <g/> !
doc#9 Далеко важливіше підкреслити <g/> , в чому <g/> , де саме знаходить Люба наближення До свого мовного ідеалу <g/> .
doc#9 <p> М. Старицький саме й був визначним ватагом такого « <g/> вироблення <g/> » української літературної мови на Великій Україні <g/> .
doc#9 Такий висновок зі спостережень і природний <g/> , бо тривалих постійних зв'язків саме з Галичиною М. Старицький не мав <g/> .
doc#9 — Ю. Ш. <g/> ) <g/> , але в період 1876— 1906 років « <g/> всі технічні терміни людського поступу витворювались у галицьких часописах під виключним впливом польської мови <g/> »1. Польські впливи тут явно перебільшені <g/> , але західний крен літературної мови схоплений правильно <g/> , як правильно підкреслено й те <g/> , що Галичина була саме осередком постання нових слів <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 Висловивши цю вимогу <g/> , Б. Грінченко писав <g/> : « <g/> Галичани можуть сказати на се <g/> , що саме так і ми <g/> , українці з Росії <g/> , повинні дбати про єдність <g/> .
doc#9 Улюбленим закидом дискутантів на адресу тих слів і зворотів <g/> , які вони бажали здискредитувати <g/> , був закид <g/> , що це — « <g/> москалізм <g/> » <g/> , або що це — « <g/> польонізм <g/> » <g/> , або що це те й друге разом <g/> , або нарешті <g/> , що це як не те <g/> , то друге <g/> , — саме так <g/> , наприклад <g/> , як ми бачили <g/> , поставився Б. Грінченко до слова звертатися ( <g/> до кого <g/> ) <g/> .
doc#9 Але про багато таких позичень навіть наука не може сказати <g/> , хто саме і в кого саме позичив <g/> .
doc#9 Але про багато таких позичень навіть наука не може сказати <g/> , хто саме і в кого саме позичив <g/> .
doc#9 Тільки мовець <g/> , що не говорить по-російськи <g/> , може елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 Відновити <g/> , що саме тоді позичене <g/> , тепер важко <g/> , бо здебільшого ці позичення робилися більш-менш стихійно <g/> , без спеціяльного усвідомлення <g/> .
doc#9 Коли в гуртках молоді з'являлися поважні вже політичні діячі — члени РУП або інших партій і приносили сприйняті в Галичині мовні звороти <g/> , то не дивно <g/> , що революціонери-неофіти <g/> , для яких професіонали партійної роботи <g/> , що приїхали з-за кордону <g/> , природно <g/> , були оточені авреолею героїчности <g/> , наслідували все <g/> , що схоплювало їхнє вухо <g/> , не завжди навіть здаючи собі справу <g/> , що вони засвоюють саме галицькі мовні елементи <g/> .
doc#9 А лютий ворог усього галицького в мові І. Нечуй-Левицький змушений <g/> , хоч і в іншому тоні <g/> , але визнати те саме явище <g/> : « <g/> Видавництва київських " <g/> Записок <g/> " <g/> , " <g/> Села <g/> " <g/> , " <g/> Засіва <g/> " <g/> , " <g/> Літературно-наукового вісника <g/> " — це щось схоже на галицькі мовні школи <g/> , заведені на Україні для навчання книжньої галицької мови <g/> , стиля й правопису <g/> »iii <g/> . </p>
doc#9 Зовсім інші погляди висловлює й боронить він у своїй новій брошурі « <g/> Тяжким шляхом <g/> » <g/> , присвяченій саме розглядові становища молодої української преси і виданій 1907 р. в Харкові <g/> .
doc#9 Що ця позиція була в Б. Грінченка органічною <g/> , а не тільки декляративною або накинутою <g/> , доводить склад словника <g/> , редагування й видання якого саме в цей час ( <g/> словник виданий 1907 року <g/> ) закінчував Б. Грінченко <g/> .
doc#9 Чим саме така погана галицька мова <g/> ?
doc#9 <p> Сполучники <g/> , прийменники <g/> , характеристичні частки <g/> , вставні слова і т. п. матеріял <g/> , при якому здебільшого вже треба говорити не про якесь свідоме <g/> , навмисне позичення-переймання <g/> , а про зв'язок <g/> , прямий і кровний <g/> , так би мовити <g/> , з тією мовною стихією <g/> , яка цих словечок уживає і якій саме вони переважно і надають часто специфічного мовного кольориту <g/> : аби фінальне ( <g/> « <g/> Вона руки не простягла <g/> , Аби хоч промінь перейнять єдиний <g/> » — « <g/> Забута тінь <g/> » <g/> , II <g/> , 39 <g/> ) <g/> ; не <g/> …
doc#9 Саме тому західноукраїнських елементів більше у неї в побутовій <g/> , а не в абстрактній лексиці <g/> , саме тому західноукраїнська мовна стихія виявляється в неї в синтаксі й граматиці взагалі <g/> .