This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 | , тим тягарем пам'яті <g/> , на який часами він і | сам | скаржиться <g/> : </p><p><g/> … такий на пам'яті тягар </p><p> Речей <g/> , |
doc#28 | » <g/> . Методу цю <g/> , зрештою <g/> , найкраще розкрив | сам | Зеров у сонеті « <g/> Чистий Четвер <g/> » <g/> : </p><p> І темний круг |
doc#28 | . І <g/> , мабуть <g/> , в одну з таких хвилин він визнав | сам | <g/> , звертаючися до клясиків <g/> : </p><p><g/> … ваше слово <g/> , смак <g/> , |
doc#28 | тримається дуже поміркованої думки <g/> … Він і | сам | признає за собою відсутність ліричної |
doc#28 | » <g/> , 1922 <g/> ) </p><p> Не повіримо хоч би тому <g/> , що <g/> , врешті <g/> , | сам | поет скаржиться на свою самотність <g/> , на « |
doc#28 | , бо єдино вічного — </p><p> Смерть не мине <g/> , і ти загинеш | сам | <g/> , </p><p> Та безліч раз зійдуть твої творіння <g/> . </p><p> ( <g/> « |
doc#29 | ядро авторового задуму <g/> , незалежно від того <g/> , чи | сам | письменник це ядро усвідомлював <g/> , чи ні <g/> ; а |
doc#30 | бігав <g/> , і сивуху хлистав до зелених слонів <g/> , а і | сам | собі перечив <g/> , і то з року на рік <g/> , а часом і від |
doc#31 | на службі нації ( <g/> « <g/> Чи може ви думаєте <g/> , що | сам | Коряк і справді не творить для нації з |
doc#31 | . А от ще гасло ( <g/> ніби не лайливе <g/> ) <g/> , яке <g/> , правда <g/> , | сам | Хвильовий бере в лапки <g/> : «" <g/> Дайош <g/> " інтуїцію <g/> » <g/> , |
doc#31 | стає на позиції того злобного афоризму <g/> , що він | сам | пустив був на адресу Коряка <g/> : « <g/> Не пізнавай життя |
doc#31 | йти вперед <g/> » <g/> . Людину-Хвильового знищив | сам | Хвильовий <g/> , для якого і так виходу не було <g/> , |
doc#32 | , мабуть <g/> , правда <g/> . Але твердо можна сказати <g/> , що і | сам | факт існування Академії <g/> , і її ( <g/> пізніші <g/> ) |
doc#32 | примушували Київ видавати те <g/> , чого Київ | сам | <g/> , мабуть <g/> , ніколи не видав би <g/> . Безпосередньо і |
doc#33 | далі від інших <g/> . « <g/> Степан відчув <g/> , що лишається | сам | серед вулиці <g/> , серед суворого <g/> , безжального |
doc#33 | вулиці <g/> , серед суворого <g/> , безжального міста <g/> , | сам | серед безмежного зоряного світу <g/> , що ясно |
doc#36 | відомі <g/> . Оповідь <g/> , властиво <g/> , започаткував | сам | художник у своїх спогадах <g/> . Року 1882 <g/> , згадує Ґе |
doc#36 | до певної етнічної спільноти <g/> . Він і | сам | належав до тієї спільноти ( <g/> української <g/> ) <g/> , |
doc#36 | , відчайдушний бунт проти Нього <g/> . Бо й | сам | Шевченків Бог поєднує в собі несполучні риси <g/> : |
doc#37 | на друк газети « <g/> Слово <g/> » <g/> , редактором якої став | сам | Довгаль <g/> . Полтава й Лиман опинилися ні в сих ні в |