Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 З особливостей у синтаксичних зв'язках відзначу тут <g/> : дієслово боліти зі знахідним відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб я сам поклав сі перли <g/> » — « <g/> Кам <g/> .
doc#9 В дієсловах є один випадок кінцевого наголосу в третій особі однини в дієслові IV кляси ( <g/> за клясифікацією А. Лескіна <g/> ) з рухливим наголосом <g/> , де літературна мова в згоді з центральними і східноукраїнськими говірками має ( <g/> в протилежність першій особі однини і третій особі множини <g/> ) наголос на передостанньому складі <g/> : « <g/> Співецьку ліру держить <g/> » — « <g/> Сафо <g/> » <g/> , І <g/> , 5 <g/> ) <g/> .
doc#9 Використання західноукраїнського мовного матеріялу в Лесі Українки здебільшого не має спеціяльного стилістичного призначення <g/> .
doc#9 Можливо <g/> , що з Галичини прийшло і слово лишеxxxi <g/> , яке теж має виразну емоційність <g/> , подеколи виразнішу від синонімічного тільки ( <g/> яке в Галичині вживається частіше в значенні протиставного сполучника із значенням нім <g/> .
doc#9 з ранку до вечора тупцяємо коло клумбів <g/> » ( <g/> С. 358 <g/> ) <g/> , то це пояснюється не тільки його особистими дивацтвами <g/> , як про це звичайно думають і кажуть <g/> , а тією принциповою настановою <g/> , яку має письменник щодо шляхів розвитку української літературної мови <g/> . </p>
doc#9 <p> Загалом явище це ще не стабілізоване <g/> , але вже таке поширене <g/> , що має всі підстави бути зафіксованим навіть у нормативних словниках <g/> . </p>
doc#9 Галичина має тут послідовніше наприростковий наголос <g/> : довіз <g/> , привіз <g/> , прихід <g/> , похід <g/> , переворот ( <g/> але часто з переходом у непрямих відмінках на передостанній склад <g/> ) <g/> .
doc#9 У словниках Б. Грінченка і Г. Голоскевича це слово має тільки накореневий наголос <g/> : уряд <g/> .
doc#9 <p> 3. У трискладових іменниках жіночого і почасти чоловічого роду з приростком ви- ( <g/> крім тих іменників жіночого роду <g/> , що мають наросток -к ( <g/> а <g/> ) <g/> ) словники здебільшого подають старі форми з наголосом на корені <g/> : вистава <g/> , вимова <g/> , вимога ( <g/> але випадок <g/> ) <g/> , але останнім часом схід України має тенденцію переносити наголос на приросток ви- <g/> : вимова <g/> , вимога <g/> , зрідка навіть виставаxlii <g/> .
doc#9 Причина цього вагання може бути тільки одна <g/> : вплив Галичини <g/> , яка частково має в цих словах наголос на передостанньому складі <g/> . </p>
doc#9 Східноукраїнські говірки мають у цій функції переважно по + місцевий відмінок ( <g/> під впливом російської мови чи незалежно від цього — це для нас тут не має значення <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Воно має <g/> , звичайно <g/> , частковий <g/> , спорадичний характер <g/> , найчастіше трапляється в іншомовних словах ( <g/> мабуть <g/> , мимовільна познака того <g/> , що вони засвоєні через російське посередництво <g/> ) <g/> , а загалом не піддається встановленню якихось і загальнообов'язкових норм <g/> .
doc#9 Як видно з прикладів <g/> , акання <g/> , за винятком слова автора <g/> , зосереджується і на переднаголосових складах <g/> , але і тут <g/> , звичайно <g/> , не має суворо-обов'язкового характеру <g/> .
doc#9 <p> Коли до цього додати <g/> , що це в обох доповідачів усі приклади акання з півторагодинної доповіді <g/> , то можна буде ствердити <g/> , що явище це не охоплює більшости слів і має випадково-неусталений характер <g/> .
doc#9 Хоч воно має і деякі внутрішні передумови в тому характері східноукраїнської артикуляційної бази <g/> , про який ми говорили <g/> , все-таки воно для ортоепічної системи української літературної мови — явище не органічне <g/> , зовнішнє <g/> , наносне <g/> .
doc#9 Що це не позичення з західноукраїнських говірок <g/> , а прослідки старої східноукраїнської системи вимови <g/> , </p><p> говорить уже хоч би той факт <g/> , що Галичина <g/> , як правило <g/> , сама не знає форми яблуко <g/> , а має замість неї форму япко ( <g/> ябко <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Тут вплив цей здійснюється через правопис <g/> , який <g/> , як відомо <g/> , має компромісовий східно- західноукраїнський характер ( <g/> говоримо про правопис 1927—1928 років <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> Церковнослов'янська мова має в собі поруч основних болгаро-македонських мовних елементів чимало елементів паннонських і чесько-моравських <g/> .
doc#9 Цей процес має свою паралель в історії літератури свого часу <g/> : виникнення сучасного жанру оди та свого роду класицизму ( <g/> який названо соціялістичним реалізмом <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> В порівнянні з іншими слов'янськими мовами розвиток сучасної української мови має багато паралелей з історією сербохорватської літературної мови <g/> .