Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 У загальній категорії іменних речень спіткаємо не тільки іменникові <g/> , а і прикметникові й прислівникові аж до таких <g/> , що в сучасній мові мають виразно двоелементний характер <g/> .
doc#15 Те <g/> , що вони все таки існують <g/> , Травнічек пояснює їхнім емоційним характером <g/> , а що цього не досить <g/> , бо вони часто мають мінімум емоційності <g/> , то також і консервативністю мови <g/> .
doc#15 <p> Шахматов ставить це питання і висуває дві вирішальні <g/> , на його думку <g/> , відмінності називних речень від неповних <g/> : називні речення мають своїм змістом ствердження або заперечення буття <g/> , наявність уявлення <g/> , вираженого іменником-і тільки <g/> ; друга ознака <g/> , яка за Шахматовим випливає з першої ( <g/> і в цьому <g/> , гадаємо <g/> , його помилка <g/> , що спричинилася до деяких хибних поглядів у дальшій еволюції поглядів на називне речення <g/> ) і являється формальною відмінністю називних речень <g/> , - неможливість у них залежної обставини або такого додатка <g/> , який не залежить від іменника <g/> , що править за головний член даного речення <g/> . </p>
doc#15 " <g/> , що відповідає власне називним реченням Пєшковського <g/> ; подруге <g/> , ті <g/> , що " <g/> мають на меті дати немов нерухому <g/> , закам'янілу картину <g/> , художній барельєф <g/> " <g/> ; нарешті <g/> , окремо виділяються ті <g/> , що " <g/> найбільше годяться малювати побіжні чи скороминучі вражіння <g/> " <g/> , а це буває тоді <g/> , коли називні іменники становлять назву дії <g/> .
doc#15 Міркування ці в Pica побічні і <g/> , очевидно <g/> , не мають мети вичерпно показати генезу називних речень <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> В. Пачовський <g/> ) </p><p> Нерідко такі речення і мають пряму паралелю з подібними ж конструкцією реченнями <g/> , в яких головний член виражений прямо прислівником того ж кореня <g/> , напр <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> І. Ле <g/> ) </p><p> І тут ми доходимо ще до одного дуже важливого висновку і спостереження <g/> : зв'язуватися з іншими реченнями <g/> , що мають особове дієслово <g/> , можуть називні речення в тому значенні цього слова <g/> , яке відповідає термінові Пєшковського " <g/> номінативні екзистенціяльні речення <g/> " - в такому значенні в цій роботі і вживаю термін " <g/> називне речення <g/> " <g/> .
doc#15 Цю групу можна <g/> , як уже видно з попереднього <g/> , назвати висловленнями [ <g/> Reden <g/> ] <g/> , тоді як імена не мають цього характеру <g/> . </p>
doc#15 Називні відмінки вивісок і заголовків мають свою генезу в слові з його називною функцією <g/> , дарма <g/> , що в силу виключного панування цієї функції вони перетворилися зовнішньо ніби на протилежність слова <g/> : в них приглушені узагальнюючі властивості слова і різко розвинені конкретизуючі <g/> . </p>
doc#16 Бож на їх думку не треба моралі як " <g/> категоричної даности <g/> " ані релігії як " <g/> традиційної да- ности <g/> " <g/> , — одне і друге мають бути такі <g/> , які вибере собі " <g/> свобідна людина <g/> "» <g/> .
doc#16 Це якась загальнолюдська верства <g/> , найчастіше істоти нордійської раси <g/> , що нічого спільного з нашим ґрунтом не мають <g/> .
doc#16 <p> Ці люди <g/> , поглинені до самозабуття однією ідеєю <g/> , нетерпимі до всякого прояву інакодумства <g/> , покликані своїм духом нищити все <g/> , що не йде з ними чи за ними <g/> , люди <g/> , що їх Донцов називає апостолами <g/> , а ми б воліли назвати інквізиторами ( <g/> бо даремно Донцов присягається християнством — його релігія нічого спільного з людяністю християнства не має <g/> , це хіба що давньожидівська релігія <g/> , а ще певніше — релігія антихриста <g/> , бога прокляття <g/> , жорстокости і антилюдяности <g/> ) <g/> , — ці люди <g/> , природна річ <g/> , нічого спільного з народом не мають <g/> .
doc#17 Ті <g/> , хто протестує проти такого узагальнення цієї сцени <g/> , звичайно <g/> , мають рацію з позицій 1947 року <g/> , але саме так <g/> , а не інакше оцінював дійсність Микола Куліш 1927 року <g/> . </p>
doc#18 Зрештою <g/> , вже сам час <g/> , протягом якого Франко виношував образ і тему « <g/> Мойсея <g/> » говорять виразно <g/> , що поза випадковим збігом у часі поема і революція не мають нічого спільного <g/> .
doc#18 На перший погляд ці твори не мають нічого спільного з « <g/> Мойсеєм <g/> » <g/> .
doc#18 Нескладні синтаксично <g/> , здебільшого прості образово <g/> , ці порівняння мають кумулятивний ефект <g/> .
doc#19 Вони не спроможні до праці чи творчости <g/> , не мають жадних моральних підвалин <g/> .
doc#21 Він заявив <g/> , що всі інші не мають значення <g/> , а радитися я мушу з ним <g/> , а він мене знає і всі мої вимоги приймає наперед <g/> .
doc#21 Одні — пробилися на верхівки <g/> , мають свою publiciti і тримають власника своєї галерії в вузді <g/> .
doc#21 При моїх з ним зустрічах в Америці незмінною темою його було <g/> , як оце його запросили чи мають запросити туди чи сюди — до якоїсь там ґалерії <g/> , на якусь там виставку <g/> , до якогось там видавництва <g/> , як власники ґалерій чи куратори музеїв утворили кліки і не пускають до кліки не належних до неї <g/> …