Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#1 Основна засада Шевченкового стилю тих років — дати читачеві можливість уловити певну схему <g/> , певну лінію ( <g/> чи то у віршовій структурі <g/> , чи в будові речення <g/> ) <g/> , водночас не даючи цій схемі зматеріялізуватися <g/> .
doc#1 Це « <g/> Саул <g/> » <g/> , датований 13-м жовтня I860 р. Мабуть <g/> , не випадково цей твір залишився незакінченим чи <g/> , точніше кажучи <g/> , лише розпочатим <g/> .
doc#1 Наскільки нам відомо <g/> , Т. Шевченко навіть не пробував братися за нього ще раз Даремно також шукати в цьому періоді « <g/> подражаній <g/> » пророкам чи іншим уступам із Біблії <g/> .
doc#1 Таким є <g/> , наприклад <g/> , образ — чи <g/> , радше <g/> , семантичне поле — зими у вірші « <g/> Минули літа молодії <g/> » <g/> : </p><p> Минули літа молодії <g/> , </p><p> Холодним вітром од надії </p><p> Уже повіяло <g/> .
doc#1 Чи треба це розуміти як метафору <g/> , — тобто — « <g/> помолоділи духом <g/> » <g/> ?
doc#1 Та й до віршів Т. Шевченка цього періоду не можна підходити з погляду слідчої комісії чи з критеріями реалістичної творчости <g/> .
doc#1 Можна списати гору паперу <g/> , трактуючи цю мініятюру <g/> , зібрати докупи всі мотиви Шевченкової поезії <g/> , з якими її поєднують ті чи інші алюзії <g/> , але і в кращому випадку все те буде тільки гіпотезою <g/> , тільки вірогідністю <g/> .
doc#1 <p> Чи треба додавати <g/> , що останній рядок знову поглиблює двозначність <g/> ?
doc#1 <p> Мовби символічним під цим оглядом є останній вірш Т. Шевченка <g/> , « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , якого він написав десь за десять днів до смерти і котрий зовсім не позбавлений любови до життя та світу цього <g/> .
doc#1 <p> Тональність поезії « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> …
doc#1 <p> Тепер його позитивний герой — не месник чи кат <g/> , а людина <g/> , котру він називає « <g/> добросердим <g/> …
doc#1 » від 3 листопада 1860 р. поет ремствує <g/> : </p><p> Чи буде кара </p><p> Царям <g/> , царятам на землі <g/> ? </p>
doc#1 <p> ( <g/> « <g/> Чи не покинуть нам <g/> , небого <g/> » <g/> , </p><p> 15 лютого 1861 р. <g/> ) </p><p> Важливо <g/> , що український пейзаж — це завжди природа безхмарного літа <g/> , без сліду тієї романтичної атмосфери шторму і злив <g/> , яка була властива ранньому Т. Шевченкові <g/> ; природа <g/> , над якою постійно світить лагідне сонце <g/> , що <g/> , здається <g/> , ніколи не заходить і не ховається за хмари <g/> .
doc#2 — </p><p> Чи не так <g/> , княгине Ганно <g/> , увижалось дівці <g/> ? </p>
doc#2 Чи думала вона <g/> , що вже не бути дням <g/> , а тільки ночам <g/> ?
doc#2 Що як би не зноситися соколом чи орлом <g/> , а таки доведеться бути розбитим бурею й скигліти чайкою <g/> ?
doc#2 Чи її постава була поставою опору з обов'язку <g/> , поставою неминучосте загибелі <g/> ?
doc#2 Чи кольорит її світу був зловіщий і тонус її життя - самозречення і аскетизм <g/> ?
doc#2 Це давнє право поетів — одягати своїх героїв чи свої почуття в одяги будь-якої історичної епохи <g/> , до звіриних шкур включно <g/> .
doc#2 До того ж <g/> , якщо психологічно людина перших поезій Лятуринської в найкращому випадку показує тільки одну сторону свого історичного взірця <g/> , то поетично вона живе в своєму світі <g/> , далекому від сучасного <g/> , і <g/> , через далекість <g/> , ми охоче погоджуємося приписати її печерній чи княжій добі <g/> , так само <g/> , як ми це робимо з « <g/> Весною священною <g/> » Стравинського в музиці чи зловісним кольоритом картин Реріха <g/> . </p>