Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 Кожне слово в нашій мові ніби має кілька гачків <g/> , до яких — за інерцією мови — мають бути почеплені інші слова <g/> , при чому конче слова певного типу або й певні слова <g/> .
doc#7 Це має особливе значення для нашої поезії на еміграції <g/> .
doc#7 Але той з читачів <g/> , хто знайомиться з нею за нашими журнальними перекладами <g/> , не матиме про її чар і стиль найменшого уявлення <g/> .
doc#7 З другого боку <g/> , ці міркування звернені до прихильників послідовної « <g/> європеїзації <g/> » нашої поезії <g/> .
doc#7 Бо я не думаю <g/> , щоб флюктуаціонізм був чимсь більшим <g/> , як корисним <g/> , але побічним струмком у широкому потоці нашого поетичного розвитку <g/> . </p>
doc#8 Скрізь його цікавила проблема епохи і надепохального <g/> , того <g/> , що лишається для всіх епох <g/> , — він любив говорити <g/> , що історизм — у наш час пережиток <g/> , що сьогоднішня людина в своїй суті не різниться від печерної <g/> , що людина зміняє світ навколо себе <g/> , але не себе <g/> .
doc#8 Голова сесії <g/> , один з відомих наших мовознавців <g/> , пояснив після доповіді <g/> , що припущення Петрова є фантастичні <g/> , бо ( <g/> він так і сказав <g/> : « <g/> бо <g/> » <g/> ) Ян Розвадовський пояснив назви річок так і так <g/> .
doc#8 Потім вдумуєшся — і бачиш <g/> , що в ньому є велика частка правди <g/> : радянське літературознавство в особах Річицького <g/> , Шабльовсько- го тощо справді багато в чому тільки пристосовує до нових політичних вимог традиційний іконописний образ Шевченка <g/> , створений у писаннях наших таки народницьких істориків літератури <g/> .
doc#8 У нашій науці й літературі Петров був <g/> , поруч Юрія Липи <g/> , одним із найбільших есеїстів <g/> .
doc#8 Але все одно він не міг би повністю виявити себе в нашому суспільстві <g/> , як свого часу не міг зробити цього Куліш <g/> , що про нього Петров писав <g/> : « <g/> Парляментар без парляменту <g/> , лідер без партії <g/> , громадський діяч без трибуни <g/> , журналіст без журналу <g/> , людина великих плянів і великих підприємств без матеріяльної бази <g/> » <g/> . </p>
doc#9 Завдання це нелегке <g/> , зважаючи на далеко не блискучий стан нашої діялектології <g/> , зокрема й особливо діялектологічної лексикографії <g/> .
doc#9 <p> Могли б стати в пригоді й словники мови наших письменників <g/> , бо на творчості кожного письменника взагалі <g/> , а наших письменників XIX століття зокрема <g/> , досить виразно позначається його діялектна стихія <g/> .
doc#9 <p> Могли б стати в пригоді й словники мови наших письменників <g/> , бо на творчості кожного письменника взагалі <g/> , а наших письменників XIX століття зокрема <g/> , досить виразно позначається його діялектна стихія <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 наша літературна мова розвивається переважно на терені Галичини <g/> .
doc#9 ; « <g/> Наші Московські і Петербурськії ( <g/> газети викреслено <g/> ) часописі <g/> » <g/> ; « <g/> почав усім силком нав'язувати та накидат <g/> » тощо3. Але анекдотичні постаті Карпенків аж ніяк не були впливові <g/> , а їхні « <g/> галичанизми <g/> » ледве чи виходили за межі підроблення під смак адресатів <g/> . </p>
doc#9 Звідтам надіялись ми приобрісти в час теперішного язикового розвою тоє <g/> , що нам ілі вовся не стає <g/> , ілі <g/> , що у нас не точно єсть розвите <g/> ; навзаїм же ради ми били хоть би показати братной Україні наш домашній плод <g/> , щосьмо его с трудом духа під отмінними обстоятельствами із себе возростили <g/> »4. Як бачимо <g/> , і консервативні елементи в той медовий місяць молодого українського слова згодні йти на зближення з цим словом <g/> ; тільки народовці ладні переймати його цілком <g/> , а консервативні елементи згодні тільки доповнювати ним те <g/> , що визнають за прогалину в виробленій ними мовній системі орієнтованого частково на Москву <g/> , а частково на норми ще Мелетія Смотрицького язичия <g/> . </p>
doc#9 Знаємо про це з листа В. Навроцького до М. Бучинського <g/> , датованого 14.12.1869. В. Навроцький писав <g/> : « <g/> В нашій програмі жадаємо ми від українців <g/>
doc#9 Сам Є. Сакун пише про це так <g/> : « <g/> З'їздивши сливе усю Україну й прислухавшись до говорів її <g/> , дійшов'єм2 до гадки <g/> , що нам потрібно задля розвою нашої літератури писати українською мовою <g/> , а не яким-небудь з українських говорів <g/> .
doc#9 Україна дала нам взоровзір народного розвою <g/> , положила непохибні підвалини нашої народної словесности <g/> , зберегла наше слово від заглади <g/> .