Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 <p> Еротика вилонює мотив блаженства родити <g/> , гону <g/> , що проймає природу й людину і що в ньому здійснюється безсмертність роду <g/> , роду <g/> , започаткованого може самим сонцем <g/> .
doc#3 Інститут літератури не вчить людей писати романи <g/> , інститут історії — робити державні перевороти <g/> .
doc#4 Для молодости <g/> , для молоді час не існує <g/> , життя вічне і кожне переживання безконечне <g/> , не те в старому віці <g/> , коли людина відкрила для себе неповоротність часу і минущість усього <g/> , включно з самим собою <g/> .
doc#4 Бачимо порозкидані тут і там деталі щоденного побуту — кухня і варення <g/> , сусіди й вулиця перед вікном <g/> , нахил чоловіка до рибальства й до малювання жуків і риб ( <g/> « <g/> Над твоєю труною <g/> » <g/> ) <g/> , часом такі приватні <g/> , що не піддаються коментареві сторонньої людини <g/> , як от у вірші <g/> , присвяченому <g/> , мабуть <g/> , Олені Телізі ( <g/> Ол <g/> .
doc#4 Людина невільна <g/> , але не скорена <g/> .
doc#4 Неприглядна дійсність людини з руками-невільницями <g/> .
doc#4 Ми свідомо ведені тут крізь життя людини <g/> , збережене для майбутнього <g/> , з одного боку <g/> , в поетичних « <g/> листках з щоденника <g/> » <g/> , з другого <g/> , в зоровому образі авторки <g/> .
doc#4 Спільним знаменником усього цього була віра в те <g/> , що і людину і світ можна беззастережно перебудовувати <g/> , бо в їхній основі лежить механічна сума механічних чинників <g/> . </p>
doc#4 Анатомію на живих людях не провадять <g/> .
doc#4 <p> З контрасту між « <g/> старими <g/> » поезіями і « <g/> новими <g/> » відтворюємо шлях від трохи розбещеної й трохи легковажної панночки до повновартісної людини <g/> , може в наслідок тяжких життьових досвідів <g/> , а може просто як вислід віку й вистигання <g/> .
doc#4 Уможливлюється погляд на людей і події не тільки зсередини <g/> , але водночас і ззовні <g/> , стає можливим накладання на патос іронії <g/> , й глузу <g/> , й глуму <g/> .
doc#4 Ґете вступив у свій вік старіння збіркою « <g/> Західно- східний диван <g/> » <g/> , і в її гордовитому задумі було виявити подібність — унутрішню — в різноманітності — зовнішній — людських проявів діяльности й світосприймання в усій історії цієї неспокійної істоти — людини <g/> .
doc#4 Гармонія людини й гармонія світу розкривалися йому й ним саме в цій єдності й різноманітності <g/> .
doc#4 <p> Коли Ґете хоче піднести гармонію <g/> , зв'язок з традицією й спокій душі як найвищу цінність <g/> , гідну людини <g/> , в протиставленні базарові щоденних дрібниць і гасел <g/> , він стилізує свою поезію в мусульманський стиль мислення й життя <g/> : </p><p> Sonst wenn man den heiligen Koran zitierte <g/> , </p><p> Nannte man die Sure <g/> , den Vers dazu <g/> . </p>
doc#4 І <g/> , ведучи далі мотив теплої цілющости <g/> , вона тепер говорить про « <g/> серце <g/> , скупане в цілющому теплі <g/> » <g/> , про новопосталу радість <g/> , що « <g/> прагне вияву в новому слові <g/> » ( <g/> « <g/> Вечір <g/> » <g/> ) <g/> , І зовсім уже по-рількеанському звучить невеличка поезія про зустріч людини й цьогобічного світу з Богом <g/> : </p><p> Осінь малює стежки <g/> , </p><p> Позичивши барв у Тебе <g/> . </p>
doc#4 <p> Тільки ж сучасний світ і сучасна людина не здатні на послідовну ідилію ( <g/> нагадаю <g/> : « <g/> Ми тепер понурі і завзяті <g/> » <g/> ) <g/> , і в ідилію вкрадається зрада <g/> , уявна <g/> , як у Штравсовому « <g/> Інтермеццо <g/> » <g/> , чи й справжня — </p><p> Так страшно зробитись нелюбою </p><p> тому <g/> , хто застував цілий світ <g/> . </p>
doc#4 Але про це не могли не знати пізніші люди пера й думки <g/> .
doc#4 <p> ( <g/> « <g/> Питання <g/> » <g/> ) </p><p> Світ для неї — в'язниця <g/> , а життя — незбагненне <g/> , і людина зла <g/> , вона — </p><p><g/> …
doc#4 з місця <g/> , втратив статику <g/> , пустився в скажений тан божевільного <g/> : гроза — це « <g/> в серце острогами вдарив червоний півень <g/> » <g/> , сонце гаряче « <g/> простромило небо <g/> » <g/> , трави ростуть лезами ( <g/> « <g/> вітер лиже леза трав <g/> » <g/> ) <g/> , не дороги ведуть мандрівника <g/> , а стріли доріг <g/> , Нью-Йорк — це « <g/> горби тутешніх пустинь <g/> » <g/> , вітер « <g/> запустив мені в волосся хижі пазурі <g/> » <g/> , прихід ночі — це « <g/> в вуха глухо вдарить чорний молот <g/> » <g/> , — увесь краєвид зрушений із своїх основ <g/> , його рух нестримний і все тут загрожує безсилій людині <g/> .
doc#4 Тому й багато <g/> , здавалося б <g/> , суто інтимних поезій збірки якоюсь мірою психологічно пов'язані з образом України <g/> , точніше <g/> , з уявленням України людиною <g/> , що покинула свою землю в неповних вісімнадцять років і не поверталася туди протягом шістдесяти шістьох довгих літ <g/> .