Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 <p> Шлях Петрова йшов і далі <g/> .
doc#8 Вже з самого початку дається взнаки його метода — метода елементарних антитез- протиставлень <g/> : Про « <g/> Чорну Раду <g/> » Петров писав <g/> : « <g/> Її збудовано за методою спростовань <g/> : однією сценою автор спростовує іншу <g/> , даним твердженням він заперечує раніш висловлене <g/> » <g/> , — і далі <g/> : « <g/> Він стверджує " <g/> не <g/> " як підвалину стилю <g/> » ( <g/> с. 445 <g/> ) <g/> .
doc#9 Вона-бо мала перед тим і обіцяла мати далі вирішальний вплив на ввесь дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#9 Це безперечна неточність <g/> , але вона не здається надто загрозливою <g/> , по-перше <g/> , тому <g/> , що історично справді чимало подільських впливів на літературну мову йшло не безпосередньо з суміжного з Київщиною Поділля <g/> , а через посередництво Львова <g/> ; по-друге <g/> , тому <g/> , що Волинь <g/> , хоч і має дуже багато відмінного від Галичини <g/> , все-таки має більше спільного з нею <g/> , ніж розташовані далі на схід або на північ українські землі <g/> .
doc#9 Галичина переважно засвоює більш або менш критично і обмежено мовні здобутки далі на схід розташованих українських земель <g/> .
doc#9 Тут знову <g/> , після попередніх ще несміливих спроб « <g/> Основи <g/> » на початку шістдесятих років <g/> , українською мовою починала говорити <g/> , а далі вже впевнено говорила українська наука в найрізноманітніших її галузях <g/> . </p>
doc#9 <p> Чим далі <g/> , тим більшає кількість нового в літературній мові <g/> , тим виразніше зростає відмінність зрощуваної на галицькому ґрунті літературної мови від мови <g/> , знаної і вживаної ( <g/> переважно <g/> , звичайно <g/> , серед народних мас <g/> ) на Великій Україні <g/> .
doc#9 Далі ми проаналізуємо <g/> , якими каналами впливи з Галичини на Велику Україну все-таки йшли <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 Але все-таки об'єктивно він таким провідником почасти був — і тому не випадково <g/> , що його ім'я написали згодом на своєму прапорі деякі безперечні прихильники галицьких мовних впливів <g/> , — як-от хоч би Олена Пчілка <g/> , про що мова ще буде далі <g/> . </p>
doc#9 А далі він його деталізує <g/> : « <g/> Книжний літературний український язик повинен вироЄРлюватись на ґрунті живого сільського язика <g/> , вигрібаючи з його мови термінологію <g/> , зміняючи суфікси <g/> , приставляючи їх до кореня народного язика <g/> ; він не повинен шукати нових слів в інших слов'янських язиках <g/> , хоч би і в церковнослов'янському <g/> , а розвиватись на основі народних українських вимов <g/> : наддніпрянської <g/> , галицької <g/> , поліської <g/> , навіть чорноруської ( <g/> коло Вільна <g/> ) і білоруської ( <g/> коло Могилева <g/> , Мінська та Вітебська <g/> ) <g/> , котрі мають один спільний з українським лексикон слів <g/> .
doc#9 »3 </p><p> І далі Олена Пчілка подає свій погляд на позичання з чужих мов взагалі і на стосунки української мови з польською зокрема <g/> : « <g/> З другого боку <g/> , коли здибується у чужій літературі слово <g/> , котре нічим не противить ні лексичному складові <g/> , ні фонетичній вимові нашій настільки <g/> , що зовсім має подобу нашого українського слова <g/> , — тільки ще не ужитого в нашім письмі <g/> , — для чого ж би мали ми цуратись його <g/> ?
doc#9 У цім разі надто до користи може стати польська література <g/> , власне бо задля близькости мови має вона велику силу слів <g/> , котрі не тільки не противляться нашому ухові <g/> , а мають такий вигук <g/> , немовби вони були притаманні українцям <g/> »4. Як приклад таких слів Олена Пчілка наводить слова <g/> : належний <g/> , цнотливий <g/> , урочистий і далі пише <g/> : « <g/> Хіба задля того мали б наші письмовці цуратись таких слів <g/> , що вони перше стали ужитими в польській літературі ( <g/> яко давнішій <g/> ) <g/> , — так це була б зовсім незмисленна увага <g/> »5. </p><p> Не розглядаючи тут дуже цікавої по суті позиції Олени Пчілки щодо стосунків української і польської мов — бо це виходить за межі нашої теми <g/> , — мусимо тут відзначити одне <g/> : принцип використання слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , як свого споконвічного добра <g/> , крім усього іншого <g/> , широко відчиняв двері до літературної мови багатьом і багатьом словам <g/> , уживаним у західноукраїнських <g/> ,
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Уповноважують до цього не тільки загальні міркування про присутність стосунку висловів Олени Пчілки і до Галичини <g/> , а й — це головне — її загальне ставлення до Галичини <g/> , показане нею насамперед у повісті « <g/> Товаришки <g/> » <g/> , про яку мова в нас буде далі <g/> .
doc#9 шпарко <g/> , знагала <g/> : « <g/> Далі гей <g/> !
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і
doc#9 Галичина й далі <g/> , аж до революції 1905— 1906 рр <g/> .
doc#9 — думає вона далі <g/> : — Чому ж би не вживать тих слів <g/> ?
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .