Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 Світ не зносить геніїв <g/> , в ньому панували й пануватимуть посередності <g/> , і радянський режим на Україні в ті роки <g/> , використовуючи різні фактори для свого зміцнення <g/> , користався також з під'юджування посередностей проти талантів <g/> .
doc#81 Кожний деталь « <g/> грав <g/> » на ціле <g/> , малі хатки на пляншетах <g/> , ритми ніби хвацької <g/> , а справді трагічної пісні « <g/> куркулів <g/> » « <g/> Рєвєла буря <g/> » <g/> , перегони Малоштанового возика з Дударем у ньому — з « <g/> куркульським <g/> » возом <g/> , все-все чисто <g/> .
doc#81 Одне слово <g/> , ярмо вчителювання ставало мені легким і навіть приємним <g/> , бо я знайшов у ньому людські контакти <g/> , зрозуміння і закохання <g/> .
doc#81 Він <g/> , не прикрашаючи дійсности <g/> , цинічно заявив <g/> , що це річ цілком можлива <g/> , що підручник ( <g/> Бойкова й Шевчука <g/> ) вже є і зовсім добрий <g/> , єдине <g/> , що в ньому недобре <g/> , це прізвища упорядників <g/> , які опинилися серед ворогів народу <g/> , і що фактично новий підручник можна було б скласти за півгодини <g/> , тільки переписавши прізвища на Кагановича й Шевельова <g/> , але <g/> , щоб дотриматися декоруму <g/> , Наркомос дав нам місяць часу <g/> .
doc#81 Тимець був <g/> , як завжди <g/> , дружній і доброзичливий <g/> , часом мені здавалося <g/> , що в ньому ще жили рештки традиційної староселянської ввічливости <g/> , однак я був стурбований і переполошений <g/> , справа виглядала мені серйозною <g/> .
doc#81 Родом з Поділля <g/> , він потрапив до УКІЖу ще дуже молодим <g/> , десь коло 20 років <g/> , і в ньому ще були не притлумлені вияви почуття скромности й любови до слова <g/> .
doc#81 Мінськ був тоді вже переважно новозбудоване місто радянського стилю <g/> , і <g/> , як і в великих містах України <g/> , національна мова в ньому не панувала <g/> .
doc#81 Вона прислала листа <g/> : великий чистий аркуш паперу <g/> , а на ньому намальований величезний <g/> , на ввесь аркуш <g/> , знак запитання <g/> .
doc#81 Каразін був свій <g/> , він <g/> , уважалося <g/> , створив Харків як центр <g/> , заклавши в ньому університет <g/> .
doc#81 Кількох сторінок у ньому бракувало <g/> .
doc#81 Але якась унутрішня порядність у ньому таки була <g/> : він міг подавати на мене доноси за доносами <g/> , але він ніколи цього не робив <g/> .
doc#81 Було в ньому щось від людини в футлярі <g/> . </p>
doc#81 А обличчя в нього було рожеве <g/> , по-баб'ячому кругле <g/> , і в ньому блимали масні <g/> , ніби олією залиті сірі оченята <g/> .
doc#81 Усе це <g/> , взагалі кажучи <g/> , були ознаки сексота <g/> , але <g/> , з другого боку <g/> , в ньому було стільки любови до свого співрозмовця <g/> , що не хотілося вірити в його сексотство <g/> .
doc#81 У мій останній ленінµрадський побут вони були мертві <g/> , вони були в тому ж настрої <g/> , що решта міста <g/> , хоч і жили в ньому мільйони людей <g/> . </p>
doc#81 З зовнішністю попихача в великій купецькій крамниці <g/> , кирпатий <g/> , круглоголовий <g/> , з невиразними сірими очима <g/> , — сама протилежність надхненню <g/> , ввесь сірий і ввесь сіризна <g/> , навіть дещо кольорова краватка виглядала сірою на ньому <g/> , завжди та сама <g/> . </p>
doc#81 Сперечатися з ним було марно <g/> , переконати йогот не можливо <g/> , було в ньому щось фанатичне <g/> , але не догматичне <g/> , не навіяне <g/> , а здобуте в власному досвіді <g/> .
doc#81 Можливо <g/> , якісь функції виконувала й Людмила Антонівна Курилова <g/> , дружина заарештованого й засланого Перегінця <g/> , якій не тільки нічого не сталося після радянської поновної окупації Харкова <g/> , але вона дістала призначення до Львова і мешкання в ньому майже одразу після його зайняття радянським військом <g/> .
doc#81 Було в ньому <g/> , в його обережній машкарі-посмішці щось від « <g/> человека из ресторана <g/> » <g/> , цим він у пізніші роки нагадував мені Михайла Ореста <g/> , брата Миколи Зерова <g/> , теж людини висококультурної <g/> , але дрібничкової <g/> , хоч у Миколи Миколайовича я не помічав такої заздрісности й затаєної злоби <g/> .
doc#81 Правда <g/> , і людей у ньому було кіт наплакав <g/> : сам Ґадзінський <g/> , друкарка <g/> , а тепер додався я. Мій обов'язок був лише один — я завідував печатками <g/> .