Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#81 По-бузувірському нівелюючи ввесь триб життя до найнижчого рівня <g/> , ця інтеліµенція гіпнотизувала неграмотне або півграмотне населення принадою незрозумілих слів <g/> , провіщуючи майбутнє постання нової еліти <g/> , нової панівної кляси <g/> . </p>
doc#81 На язику в мене цих слів не було тоді і ніколи потім <g/> .
doc#81 Вона знала <g/> , що Булаховський уважав її за науковий нуль <g/> , та він і не приховував своєї зневаги <g/> , хоч і не вдавався до різких слів <g/> .
doc#81 Він не був дуже активний в усних виступах <g/> , але і не боявся забрати голос <g/> , та найкращий він був на письмі <g/> , своєрідний у доборі слів і речень <g/> , з умінням знайти для кожного явища неповторний епітет <g/> .
doc#81 Недовчені <g/> , люди покоління 33-го року наукових праць в повному цих слів значенні писати не вміли <g/> , але для кар'єри тоді цього й не вимагали <g/> .
doc#81 Але без довгих слів <g/> , задихана <g/> , вона кинулася на мене <g/> .
doc#81 Тут уже я був у будинку відпочинку <g/> , і про нього слід сказати кілька слів <g/> . </p>
doc#81 Скрипник не був добрим промовцем <g/> , він запинався <g/> , шукав слів <g/> , часто повторював те саме слово ( <g/> зокрема запало в пам'ять <g/> , як часто він повторював слово терен <g/> , що прийшло з Галичини і було мені <g/> , харків'янинові <g/> , чуже <g/> ) <g/> .
doc#81 Йому приписувано гру слів <g/> : </p><p> — Це не марризм <g/> , це маразм <g/> ! </p>
doc#81 <p> Тут він посилався на те <g/> , що в умовах двомовности люди можуть кувати нові слова <g/> , що складаються з двох слів <g/> , кожне з яких у двох мовах означає те саме <g/> , в даному випадку — мордовське му і російське земь <g/> , 'земля‘ <g/> . </p>
doc#81 Людмила Курилова мала статті про мову поезій Олександра Блока <g/> , вона викладала в харківських високих школах російську мову <g/> ; Микола Перегінець був автором статтів на теми української синтакси <g/> , зокрема мені подобалася його стаття про порядок слів <g/> , вміщена в « <g/> Підвищеному курсі української мови <g/> » <g/> , що вийшов 1931 р. під редакцією Булаховського <g/> ; взорована на працях німецького фослеріянця Ойµена Лерха <g/> , в українських обставинах ізоляції від Заходу <g/> , вона здавалася справжнім об'явленням <g/> ; Микола Федорович був з Галичини <g/> ; Володимир Державин писав про Шевченків « <g/> Щоденник <g/> » <g/> , йому належали статті й короткі нотатки про нові появи західніх літератур у перших річниках « <g/> Критики <g/> » <g/> , компілятивні і неймовірної кількости <g/> ; десь від 1930 року « <g/> Критика <g/> » припинила їх друкувати <g/> ; Володимира Цебенка я знав з його статті про мову поезій Майка Йогансена <g/> .
doc#81 Після звичайних моїх впровідних слів про завдання <g/> , що я собі ставив <g/> , голос мав мій перший офіційний опонент <g/> , Леонід Арсенійович <g/> .
doc#81 Наче важка завіса роздиралася переді мною <g/> , і я не знаходив слів від захвату <g/> .
doc#81 Цих слів нема в моєму лексиконі <g/> , мені важко підшукувати їхні німецькі відповідники <g/> .
doc#81 Коли я тепер пробую підсумувати ці розмови <g/> , мені здається <g/> , що в усьому тому було трохи театру — таємниче освітлення <g/> , притишене плетиво не дуже виразних слів і речень <g/> , самі виклики на розмову <g/> , але без будь-яких конкретних доручень <g/> , непоява Володимира Андрійовича поза своїм мешканням <g/> , ніби він був під домашнім арештом <g/> , загальне враження таємничої конспірації без справжньої конспірації <g/> .
doc#81 Не треба було навіть уживати слів « <g/> самостійність <g/> » чи « <g/> незалежність <g/> » — думка про це виринала з кожного виступу <g/> .
doc#81 Хоч ця ідеологічна одноманітність мене тоді захоплювала <g/> , бо вона все моє життя до Львова була для мене заборонена і я глибоко вбирав у себе кожну згадку про недозволене доти <g/> , ба навіть кожне вживання самих слів таких <g/> , як Україна <g/> , не кажучи вже про її велич і незалежність <g/> , але все це таки було одноманітне і тому мусіло злитися в одне в моїй уяві й згадці <g/> .
doc#81 Ольхівський уважав за свій обов'язок не тільки говорити про Україну <g/> , а діяти за неї <g/> , розбіжність слів і вчинків була для нього неприйнятна <g/> .
doc#81 <p> Він не виголошував для нас великих слів і промов <g/> .
doc#81 Не потребував він говорити про Росію й життя її громадян <g/> , він знав ці речі з досвіду власного вигнання й полону <g/> , і кілька ніби між іншим кинених слів показали це зовсім чітко <g/> .