Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#47 А проте про « <g/> об'єктивність <g/> » цієї поезії ще далі <g/> . </p>
doc#37 Так сталося з моєю статтею про поезії Юрія Клена <g/> , зокрема в їхньому донцовізмі ( <g/> химерно й незбагненно переплетеному з сковородинством <g/> ) <g/> .
doc#28 В цьому й своєрідність поезії як праці <g/> , через це вона і підноситься над усім іншим <g/> , здобуваючи собі безсмертя <g/> . </p>
doc#28 Він охоче пише про речі або особи <g/> , не називаючи їх ( <g/> « <g/> Наставила шовкових кросен <g/> » – так починається без підмета поезія <g/> , і поет і далі не називає « <g/> героїні <g/> » свого вірша <g/> ) або називаючи їх тільки займенником ( <g/> « <g/> Вона жива і нежива <g/> » – хто вона <g/> , в усій поезії невідомо <g/> ) <g/> , при чому те <g/> , що в одній строфі він називає займенником третьої особи <g/> , в дальших строфах він може назвати займенником першої або другої особи ( <g/> « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> ) <g/> ; він охоче впроваджує в поезії якісь нерозкривані інтимні подробиці <g/> : </p><p> ( <g/> Двічі я зрадив ніжну сестру <g/> . </p>
doc#63 Подібні явища можна було б знайти в Ольжича <g/> , Олекси Стефановича <g/> , в Леонида Мосендза <g/> , неоклясичний канон знищив « <g/> Прокляті роки <g/> » Юрія Клена <g/> , мертвою паддю припечатав неоклясицизм деякі ранні поезії Яра Славутича і твори львівського періоду Олекси Веретенченка <g/> . </p>
doc#40 І в новішій поезії є твори <g/> , побудовані передусім на абстрактній лексиці ( <g/> напр <g/> .
doc#63 І може той же конфлікт лежить в основі поезії Євгена Маланюка <g/> , тільки інакше виявлений <g/> . </p>
doc#81 Він показався дуже порядним і зовсім не « <g/> розкладовим <g/> » хлопцем <g/> , що просто почасти був щирим у своїй поезії і <g/> , нормально <g/> , часом був у сумному настрої <g/> , а почасти виріс як поет у традиції Сосюри <g/> , якого теж усе його життя нищили критичні ортодокси <g/> .
doc#81 Попри це вийшло не так уже й мало справді цінних книжок <g/> , і не тільки декого з клясиків і з забороненого в СРСР ( <g/> приміром <g/> , Микола Зеров <g/> ) <g/> , а й нові твори сучасників <g/> , як от поезії і « <g/> Старший боярин <g/> » Тодося Осьмачки <g/> , « <g/> Тигролови <g/> » Івана Багряного <g/> .
doc#50 Незаперечні окремі збіги інтонації поеми </p><p> з інтонацією П. Куліша періоду Хуторної поезії і Дзвона <g/> , як от уже у вступі <g/> : І <g/> , залишаючись самотнім <g/> , він схилявся нишком до святої ліри <g/> , яка гуде й мені неначе в дзвін <g/> : о горе <g/> , мрійнику <g/> , тобі без міри <g/> , Коли живиий ще ти <g/> , то стогін струн шукає вух живих і серед трун <g/> , —або в звертанні до дівчини </p><p> О <g/> , дівчино <g/> , царице мрій моїх <g/> , </p><p> у тебе опрощення я благаю </p><p> за мій єдиний і найтяжчий гріх <g/> , </p><p> що із святині серця посилаю </p><p> твій образ на розпутище доріг <g/> … </p>
doc#87 Воно прагне щирости і віри <g/> , поезії і людяности <g/> , дружби і чистого кохання <g/> .
doc#23 До такої думки схилявся <g/> , здається <g/> , і Микола Плевако <g/> , судячи з його не досить виразного висловлення і місця <g/> , приділеного Петренкові в Плеваковій хрестоматії1. Коли 1848 року дійшло до поновного <g/> , доповненого видання поезій Петренкових <g/> , після років <g/> , що були наповнені відгомоном Шевченкової збірки і інших його творів <g/> , харківський поет мусів зайняти свою позицію <g/> : або капітулювати перед Шевченком або боронити своєрідність своєї поезії і обстоювати її право на існування <g/> .
doc#81 І три кінцеві розділи моєї праці про неологізми в поезії Тичини <g/> , про співдію книжних і розмовних елементів у його поезії і про засоби діялогізації <g/> .
doc#4 Заведено говорити про бодлерівсько-верленівське коріння цієї поезії і про потужний вплив Анни Ахматової <g/> .
doc#4 <p> Головне тут у тому — вже згаданому — спостереженні <g/> , що « <g/> нові <g/> » поезії Наталі Лівицької-Холодної — це поезії її старечого віку <g/> , що почалися <g/> , коли їй було 42 роки <g/> , і набирали чимраз більшої напруги <g/> , пружносте <g/> , досконалосте й викінчености в тому довгому шляху від сорок другого року життя до теперішнього вісімдесят четвертого <g/> . </p>
doc#89 У поезії Ґріґсон — прихильник « <g/> радше механічно-повторюваної звукової організації <g/> » на зразок Теннісона або Одена <g/> .
doc#28 – « <g/> Пам'яті С. Єсеніна <g/> » <g/> ) або й цілі поезії – « <g/> І знов <g/> , як перший чоловік <g/> » <g/> , що цілком вкладається в традицію пушкінсько-лермонтовських « <g/> Пророків <g/> » ( <g/> пор <g/> .
doc#28 Як не тікає Зеров від сучасности у світи далекого в просторі або часі <g/> , в уявні світи книжок і мрій <g/> , – сучасність звучить в його поезії – і <g/> , власне <g/> , це робить з його майстерних віршів живе слово поезії <g/> . </p>
doc#19 Адже в найпопулярнішій його поезії — « <g/> Козачий кістяк <g/> » — прямо заперечується будь-яка інша діяльність <g/> , крім культурноосвітньої <g/> , частиною якої є — робимо природний висновок — і поетична праця <g/> .
doc#9 <p> Але цілком природно й зрозуміло <g/> , що для розвитку всеосяжної літературної мови <g/> , що задовольняла б усі потреби народу в науці і в торгівлі <g/> , в щоденному побуті і в техніці <g/> , в навчанні і в поезії — база літературної мови <g/> , перенесеної зі сходу <g/> , і галицьких народних говірок була недостатня і надто вузька <g/> .