Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 В тому <g/> , що Зеров не досяг ідеалу неоклясичности <g/> , прагнучи його <g/> , виявилося те справді поетичне <g/> , глибинне <g/> , індивідуальне <g/> , що в Зерові жило <g/> .
doc#28 Іноді він еклектично вимішувався з ними в одній поезії — так <g/> , поезія « <g/> Залізний заклик <g/> » неоклясичне світосприймання висловлює символістичною технікою <g/> ; так <g/> , поезія « <g/> Коли почую <g/> » надто раціоналістична для символіста <g/> , надто настроєва для неоклясика <g/> .
doc#28 Частіше неоклясицизм співіснував з іншими стилями в сусідніх за часом написання або за сторінками збірок — поезіях <g/> .
doc#28 Але можна знайти в нього і відлуння інших стилів і спрямовань <g/> , і то найрізноманітніших <g/> .
doc#28 Останнє особливо треба підкреслити <g/> , бо історична рація виступу поетичної групи Зерова <g/> , між іншим <g/> , була саме в запереченні зв'язків української поезії з народньопісенними традиціями <g/> , поскільки український символізм <g/> , як відомо <g/> , не спромігся ці зв'язки розірвати ( <g/> від Миколи Вороного і В. Пачовського аж до П. Тичини <g/> ) <g/> .
doc#28 Таким чином <g/> , наявність у Филиповича стилізацій народньої пісні — дарма <g/> , що поет укладає в них свій суб'єктивний зміст <g/> , дарма <g/> , що використовує як свої символи традиційну символіку фолкльору <g/> , — особливо яскраво і недвозначно проводить останню риску під твердженням <g/> , що еклектичність і навіяність становлять собою основу його поезії <g/> . </p>
doc#28 Зате деталі живого побуту — кабінетно-міського побуту поета-ученого — далеко легше здибати в Филиповича <g/> , ніж у Зерова <g/> .
doc#28 То це згадка про скрип дверей і стільців ( <g/> « <g/> Коли затихнуть двері <g/> » <g/> ) <g/> , то порівняння з брудною хусткою ( <g/> « <g/> Розпорошивши снігову примару <g/> » <g/> ) або з подертим кашне ( <g/> « <g/> Весь день на дротах <g/> » <g/> ) <g/> , то білий платок і муфта поетичної супутниці ( <g/> « <g/> Хай на небі <g/> » <g/> ) <g/> , то стіл і книжки з кабінету ( <g/> « <g/> Місяця срібний дзюб <g/> » <g/> ) — скупі деталі скупого кабінетно-міського побуту <g/> , але в них поет почуває себе дома <g/> .
doc#28 І чи не мав він рації <g/> , коли зрікався абстрактного космосу заради серця конкретної коханої <g/> : </p><p> Я не чую світів чужих <g/> , </p><p> Коли серце землі гаряче </p><p> Б'ється в ніжних грудях твоїх <g/> . </p>
doc#28 Чути його і в його скупій патріотиці <g/> , коли він звертається до України <g/> : </p><p> Ясний світе <g/> , степе без краю <g/> , </p><p> Срібна пісне роси й трави <g/> , </p><p> Вас кохаю <g/> , вас заклинаю <g/> , </p><p> Хочу бути таким <g/> , як ви <g/> ! </p>
doc#28 Вона наслідує різні зразки майстерно — це забезпечене високою літературною культурою висококваліфікованого літературознавця Филиповича — створює часом навіть чистіші втілення засад того чи того літературного стилю <g/> , ніж це було в основоположників цього стилю на Україні <g/> , — але все це не відбиває живої душі поета і людини <g/> , а без цього нема спражньої поезії <g/> , а є тільки ремесло або майстерність <g/> .
doc#28 Але всі ці стилі в його руках були мертвою квіткою або <g/> , краще сказати <g/> , вдало зробленою штучною квіткою <g/> .
doc#28 Тому Филипович не сказав нового слова в українській поезії <g/> , не проклав будь-якого нового шляху і не зміцнив <g/> , не розбудував уже старого й знаного <g/> .
doc#29 Виступав на сцені двічі в житті <g/> .
doc#29 Там я виконував ролю мудрої тварини з довгими вухами <g/> , яка виступала в амплуа музичного критика <g/> , що заповзявся критикувати спів солов'я. Я був дуже щасливий <g/> , що ми грали в масках і я не бачив публіки <g/> .
doc#29 Там я виконував ролю мудрої тварини з довгими вухами <g/> , яка виступала в амплуа музичного критика <g/> , що заповзявся критикувати спів солов'я. Я був дуже щасливий <g/> , що ми грали в масках і я не бачив публіки <g/> .
doc#29 Було ще в мої молодечі роки кілька виступів у ролі театрального рецензента <g/> .
doc#29 Поперше <g/> , тому <g/> , що театр — мистецтво <g/> , яке живе тільки в людських душах <g/> .
doc#29 Картину можна побачити в ґалерії або на репродукції <g/> .
doc#29 Ні збляклі афіші й фотографії <g/> , ні шкіци оформлення чи костюмів не відтворюють цілости вистави <g/> , зникає в них те <g/> , що <g/> , власне <g/> , робить виставу виставою <g/> : співгра різних мистецтв і живі люди як будівельний матеріял театрального твору <g/> .