This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 | в « <g/> Землі і вітрі <g/> » неоклясичного ще дуже мало <g/> , то | в | « <g/> Просторі <g/> » воно вже подекуди задає тон <g/> . Як |
doc#28 | тим <g/> , що і та і та мистецька течія були | в | Филиповича навіяні <g/> , наносні <g/> . Почасти ж уже сам |
doc#28 | спокій думок <g/> , — справді виразно виявлявся вже | в | символістичних поезіях Филиповича <g/> , а далі він |
doc#28 | , і загальним відходом української літератури | в | середині двадцятих років від символізму <g/> , але |
doc#28 | поетичної <g/> , сказати б <g/> , вдачі Филиповича <g/> . Уже | в | поезіях першої збірки Филиповича звучать |
doc#28 | поетового життя <g/> , викликає як антитезу рядки <g/> : </p><p> | В | повітрі скрізь лунають згуки <g/> , </p><p> Веселий вітер ще |
doc#28 | скрізь лунають згуки <g/> , </p><p> Веселий вітер ще не вмер </p><p> | В | траві сміються людям квіти <g/> , </p><p> Зриваю плід не |
doc#28 | дітей стара земля <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> А я живу <g/> » <g/> ) </p><p> Або та ж думка | в | іншому варіянті <g/> : </p><p> Так завжди було — і нині </p> |
doc#28 | любить <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Не злато <g/> , Ливан <g/> » <g/> ) </p><p> Прийняття життя | в | <g/> . усіх його проявах іде тут не так від серця <g/> , як |
doc#28 | надзвичайно характеристично <g/> : перелік не йде | в | глиб явищ <g/> , він обмежується на елементарному їх |
doc#28 | їх зіставленні <g/> . Чуття не прозирає | в | сутність речей <g/> , воно скоряється кількості їх <g/> , |
doc#28 | . За « <g/> символізму <g/> » ці переліки фігурували | в | Филиповича з знаком мінус — і ми мали |
doc#28 | , що мотив життєствердження завжди подається | в | Филиповича на такому переліку принципово |
doc#28 | вічної рівноваги вперше втілена Филиповичем | в | його відомій поезії « <g/> Шануй гніздо старого |
doc#28 | без ладу <g/> , як « <g/> блискучі зграї золотих пташок <g/> » <g/> ; а | в | поезії « <g/> Вже чекають поблідлі дні <g/> » ця ідеологія |
doc#28 | й житті — І поет без заперечень приймає <g/> , що | в | вічному і тим самим розумному круговороті пора |
doc#28 | , що <g/> … мало не переходить у автопародію <g/> , | в | самозаперечення <g/> . Справді — чи цей ідеал |
doc#28 | непорушно-мудрого спокою <g/> , коли все застигло | в | такій надлюдській гармонії <g/> , що плоди земні |
doc#28 | про хлопця <g/> , якому груші самі падають у рот <g/> , або | в | Гоголеву історію про те <g/> , як вареники стрибають |
doc#28 | історію про те <g/> , як вареники стрибають самі | в | пельку щасливого Пацюка <g/> ? Або формула |