Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#28 в « <g/> Землі і вітрі <g/> » неоклясичного ще дуже мало <g/> , то в « <g/> Просторі <g/> » воно вже подекуди задає тон <g/> . Як
doc#28 тим <g/> , що і та і та мистецька течія були в Филиповича навіяні <g/> , наносні <g/> . Почасти ж уже сам
doc#28 спокій думок <g/> , — справді виразно виявлявся вже в символістичних поезіях Филиповича <g/> , а далі він
doc#28 , і загальним відходом української літератури в середині двадцятих років від символізму <g/> , але
doc#28 поетичної <g/> , сказати б <g/> , вдачі Филиповича <g/> . Уже в поезіях першої збірки Филиповича звучать
doc#28 поетового життя <g/> , викликає як антитезу рядки <g/> : </p><p> В повітрі скрізь лунають згуки <g/> , </p><p> Веселий вітер ще
doc#28 скрізь лунають згуки <g/> , </p><p> Веселий вітер ще не вмер </p><p> В траві сміються людям квіти <g/> , </p><p> Зриваю плід не
doc#28 дітей стара земля <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> А я живу <g/> » <g/> ) </p><p> Або та ж думка в іншому варіянті <g/> : </p><p> Так завжди було — і нині </p>
doc#28 любить <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Не злато <g/> , Ливан <g/> » <g/> ) </p><p> Прийняття життя в <g/> . усіх його проявах іде тут не так від серця <g/> , як
doc#28 надзвичайно характеристично <g/> : перелік не йде в глиб явищ <g/> , він обмежується на елементарному їх
doc#28 їх зіставленні <g/> . Чуття не прозирає в сутність речей <g/> , воно скоряється кількості їх <g/> ,
doc#28 . За « <g/> символізму <g/> » ці переліки фігурували в Филиповича з знаком мінус — і ми мали
doc#28 , що мотив життєствердження завжди подається в Филиповича на такому переліку принципово
doc#28 вічної рівноваги вперше втілена Филиповичем в його відомій поезії « <g/> Шануй гніздо старого
doc#28 без ладу <g/> , як « <g/> блискучі зграї золотих пташок <g/> » <g/> ; а в поезії « <g/> Вже чекають поблідлі дні <g/> » ця ідеологія
doc#28 й житті — І поет без заперечень приймає <g/> , що в вічному і тим самим розумному круговороті пора
doc#28 , що <g/> … мало не переходить у автопародію <g/> , в самозаперечення <g/> . Справді — чи цей ідеал
doc#28 непорушно-мудрого спокою <g/> , коли все застигло в такій надлюдській гармонії <g/> , що плоди земні
doc#28 про хлопця <g/> , якому груші самі падають у рот <g/> , або в Гоголеву історію про те <g/> , як вареники стрибають
doc#28 історію про те <g/> , як вареники стрибають самі в пельку щасливого Пацюка <g/> ? Або формула