Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#15 Якщо Зубатий уважав <g/> , що називним реченням ми просто висловлюємо постале в нашій свідомості уявлення <g/> , то Травнічек вносить поправку <g/> : " <g/> Іменне речення не тільки іменує <g/> , називає особу або річ <g/> , але непрямо щось про неї каже <g/> " <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> Б. Лепкий <g/> ) </p><p> Зчіпилися люди <g/> , гамір <g/> , крик <g/> , щось деруть <g/> , ніби м'ячем перекидаються <g/> . </p>
doc#15 <p> Ось кілька прикладів таких називних відмінків <g/> , спершу препозитивних <g/> , а потім постпозитивних <g/> : </p><p> Але тітка - з нею щось діялось <g/> .
doc#15 При даному ж тексті витворюється щось проміжне між тим і тим <g/> : занадто самостійне <g/> , щоб бути називним відмінком уявлення <g/> , і занадто зв'язане з дальшим <g/> , включене в нього <g/> , щоб бути називним реченням <g/> .
doc#15 Воно як певний концентрат світосприймання й мислення <g/> , індивідуального і соціяльного досвіду становить собою щось загальне <g/> .
doc#15 В даних умовах вони мертві <g/> , а значать щось тільки потенціяльно <g/> .
doc#16 або перебуває в нього на послугах — або ще щось подібне <g/> , що дуже модно тепер серед троглодитів нашої еміграції з їх аґенто- і шпигуноманією <g/> .
doc#16 Але ми твердимо <g/> , що при найбільшій зараженості чужим духом <g/> , при найбільшому занепаді не може цілковито зникнути своє <g/> , відбувається певне схрещення <g/> , певне взаємонакладання елементів <g/> , і <g/> , отже <g/> , уважний дослідник завжди відкриє щось своє навіть у найбільше <g/> , здавалося б <g/> , відчужених від традиції діячів своєї культури ( <g/> як це ми робимо з самим Донцовим <g/> ) <g/> .
doc#16 А " <g/> майже загальний для всіх віків психологічний закон є той <g/> , що не можна бути апостолом <g/> , не відчуваючи бажання гостро змасакрувати когось або зруйнувати щось <g/> .
doc#16 Конечно треба було щось вибрати <g/> , якось самоозначитися <g/> .
doc#17 Передусім вилучилася в щось окреме й самодостатнє перша дія <g/> .
doc#18 У кожній є щось принесене читачем <g/> .
doc#19 Для нього поет не надхненний пророк <g/> , не стихійний речник віщого духу <g/> , не гєніяльний у своїй наївності сліпий кобзар <g/> ; для нього поет не є щось відірване від життя <g/> , від праці <g/> .
doc#21 Видати щось тоді <g/> , особливо газету чи журнал <g/> , можна було тільки діставши на це дозвіл цієї влади <g/> .
doc#21 При цьому він не сперечався <g/> , коли щось йому не подобалося <g/> , він не казав <g/> , що воно погане <g/> , він пропонував інше і казав — це буде краще <g/> .
doc#21 <p> У житті він завжди був сповнений думок і теорій <g/> , але був вихований у делікатності <g/> , в якій було і щось від стриманости борщівських селян ( <g/> він радо згадував свою батьківщину <g/> , він взагалі не перекреслював ні в чому свого минулого <g/> , він згадував замилувано і Борщівщину <g/> , і Загреб <g/> , і — пізніше <g/> , вже в Америці — Мюнхен <g/> ) <g/> , але було і щось від довоєнної церемонности галицького містечка чи й Львова <g/> , отой стиль галицького “ <g/> цілу-руці <g/> ” <g/> .
doc#21 <p> У житті він завжди був сповнений думок і теорій <g/> , але був вихований у делікатності <g/> , в якій було і щось від стриманости борщівських селян ( <g/> він радо згадував свою батьківщину <g/> , він взагалі не перекреслював ні в чому свого минулого <g/> , він згадував замилувано і Борщівщину <g/> , і Загреб <g/> , і — пізніше <g/> , вже в Америці — Мюнхен <g/> ) <g/> , але було і щось від довоєнної церемонности галицького містечка чи й Львова <g/> , отой стиль галицького “ <g/> цілу-руці <g/> ” <g/> .
doc#21 Якщо щось із його творів дісталося до музеїв ( <g/> і як <g/> : чи музей купив їх <g/> , чи йому подаровано <g/> ?
doc#22 Є щось хижацьке в ній <g/> , — і <g/> , мабуть <g/> , інакше і не буває тепер <g/> .
doc#22 Яким би сильним твір Росселіні не був <g/> , він має в собі щось старече <g/> , його оповиває безнадія і надмірна тверезість <g/> .