Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#92 Інша річ <g/> , що я йшов до розуму й казав собі <g/> : не може цього бути <g/> , зовнішність людини не може бути ключем до її вдачі <g/> , це забобон <g/> , не піддавайся <g/> , не покладайся <g/> , дій так <g/> , ніби такого враження не було <g/> .
doc#84 І я тоді сказав собі <g/> : Німеччина програє <g/> , Росія виграє <g/> .
doc#25 На думку Михальчука <g/> , церковнослов'янська мова спершу розпалася на дві редакції <g/> : південнослов'янську і східньослов'янську <g/> , а далі ці диференціювалися й собі <g/> : південнослов'янська на сербську та болгарську <g/> , східньослов'янська — на західньоруську ( <g/> білорусько-українську <g/> ) і східньоруську ( <g/> “ <g/> великоруську <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#59 Ірин належить до тих людей <g/> , хто сказав собі <g/> : треба бути таким — і зробив себе таким і повірив у те <g/> , що він такий <g/> . </p>
doc#40 Як називний відмінок показує в іменнику саму назву предмета <g/> , взяту самостійно <g/> , поза умовами різних конкретних речень <g/> , так інфінітив показує назву дії <g/> , взятої сама по собі <g/> : ходити <g/> , питати <g/> , їхати <g/> .
doc#12 : „А Залізняк—попереду <g/> , нашорошив уха <g/> ; їде собі <g/> ; люльку курить <g/> , нікому ні слова“ ( <g/> Шевченко <g/> ) </p><p> Д. Риска [ <g/> — <g/> ] <g/> . </p>
doc#52 Свого часу Емський указ забороняв українську мову в наукових і релігійних книжках і обмежував видання белетристики <g/> , але в той же час історичні документи друкувалися вільно <g/> , і грубі томи такого собі « <g/> Архива Юго-Западной России <g/> » і подібних серій виходили один за одним <g/> , під фальшивою назвою <g/> , але хто ж не розумів <g/> , що під нею ховалося <g/> .
doc#40 Адвербіялізовані займенники у зворотах не при собі « <g/> ненормальний <g/> » або і собі « <g/> своєю чергою« <g/> , все при дієсловах у значенні « <g/> безперервно <g/> » або при іменниках у значенні « <g/> скрізь <g/> » ( <g/> »Синогуб стояв коло стола і словом все звертався до пана <g/> » — Стеф <g/> .
doc#40 Адвербіялізовані займенники у зворотах не при собі « <g/> ненормальний <g/> » або і собі « <g/> своєю чергою« <g/> , все при дієсловах у значенні « <g/> безперервно <g/> » або при іменниках у значенні « <g/> скрізь <g/> » ( <g/> »Синогуб стояв коло стола і словом все звертався до пана <g/> » — Стеф <g/> .
doc#16 Такий собі Абрам Гозенпуд у спеціяльній статті « <g/> Філософія занепадництва в сучасній буржуазній літературі <g/> » ( <g/> Вітчизна <g/> .
doc#72 Про те саме говорила О. Курило 1925 року <g/> : “ <g/> Українська народня думка <g/> , як вона виражена в мові <g/> , має в собі багато матеріалу до абстрагування <g/> , і це б для літературної мови слід використати <g/> ; вона має в собі багато фразеологічних зворотів <g/> , що їх можна й у науковій мові прикласти замість кувати нові й штучні <g/> ” ( <g/> Курило 1942 <g/> , 9 <g/> ) <g/> .
doc#47 Як пише її біограф М. Данилюк <g/> , « <g/> тіло її <g/> , як це вона собі бажала <g/> , " <g/> звичаєм давніх наших предків <g/> " було спалене <g/> .
doc#59 Як дію першого епізоду не можна уявити собі без тла лінивого <g/> , провінціяльного <g/> , зеленого мюнхенського надізар'я <g/> , другого епізоду — без палючого й сонного беоґрадського наддунайя <g/> , третього — без кінецьсвітности курортної вілли <g/> , відмежованої від усього чорно-зеленою стіною буковинського берега Дністра <g/> , четвертого — без зануреного в брудне розтавання замішаного танками й возами брукового снігу <g/> , осяяного спалахами канонади <g/> , здибленого <g/> , апокаліптичного <g/> , п'яного П'янгороду <g/> , — так не можна їх уявити і без людського тла <g/> , без тих колективних і індивідуальних портретів <g/> , що складають це тло <g/> . </p>
doc#28 В цьому й своєрідність поезії як праці <g/> , через це вона і підноситься над усім іншим <g/> , здобуваючи собі безсмертя <g/> . </p>
doc#18 <p> Притча про дерева <g/> , в якій не носій волі в самоті кедр <g/> , солодощів життя — пальма <g/> , краси — рожа <g/> , госпо- даровитости — дуб <g/> , журби — береза <g/> , а символ приниженосте й служби іншим терен стає королем рослинного світу <g/> , могла б бути тлумачена як алегорія на тему громадського служіння особи громаді <g/> ; але ця притча теж розшифрована Мойсеєм месіяністично <g/> : найзанедбаніший і найупослідженіший народ несе в собі Божий заповіт і відслонить світло людству <g/> . </p>
doc#4 Це поезія <g/> , що з неприхованою самоіронією зветься « <g/> Кухонна романтика <g/> » <g/> : </p><p> Відійду до вікна від печі </p><p> — хай кипить собі борщ без мене — </p><p> взагалі ці кухонні речі </p><p> так не до речі <g/> , </p><p> коли білим зробилось зелене <g/> . </p>
doc#81 Так ішло це життя в чомусь середньому між манастирем і луна-парком <g/> , між в'язницею <g/> , соціялістичною фалянстерою і первісним раєм <g/> , усе відповідно до вимог радянської медицини <g/> , яка й собі була підпорядкована радянській політиці <g/> .
doc#91 Вийшло так <g/> , що перо написало те <g/> , у чому сам автор <g/> , напевне <g/> , не хотів би признатися сам собі в годину самоти й нічної тишь що <g/> , усвідомлене <g/> , вкинуло б його в холодний <g/> , жаскии піт <g/> .
doc#81 Не знаю <g/> , чи можу ставити це собі в заслугу <g/> .
doc#25 Незадовго до смерти <g/> , підсумовувавши свою діяльність <g/> , він писав <g/> : “ <g/> Більш усього я ставлю собі в заслугу те <g/> , що здавен-давна твердо вірив <g/> , що Галичина стане для нас своїм “ <g/> П'ємонтом <g/> ” і завсіди гаряче пропаґував цю ідею між нашими земляками <g/> ” ( <g/> ЗНТШ 121 <g/> , ст <g/> .