Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#6 З усього Євангелія виділено як центральні саме теми мук Христових ( <g/> щоправда <g/> , також і Воскресіння <g/> ) <g/> .
doc#7 Вона зв'язана з ними може більше <g/> , ніж із унутрішнім світом людського я. Чиста або абсолютна поезія саме хотіла б вирвати мову з цих обтяжливих зв'язків <g/> .
doc#7 Поезія стає не позамовною <g/> , як було в заумників <g/> , і не протимовною <g/> , що свідомо ламає мовні норми <g/> , як це є <g/> , приміром <g/> , у ранніх поезіях Андієвської ( <g/> які <g/> , до речі будь сказане <g/> , саме через це не здаються мені поезією <g/> , бо те не мистецтво <g/> , що йде проти свого матеріялу <g/> ) <g/> , а <g/> , так би мовити <g/> , метамовною <g/> , понадмовною <g/> , виходячи при цьому з можливостей <g/> , закладених у самій мові <g/> . </p>
doc#7 Аджеж ідеться саме про мінення <g/> , вагання <g/> , але не про розрив з традицією <g/> , не про насильство над мовою <g/> .
doc#8 <p> Якщо його загибель не була безглуздим випадком <g/> , то треба визнати <g/> , що його вбивці добре знали <g/> , що саме вони робили <g/> .
doc#8 Він теж був белетрист у розумінні синтезатора <g/> , — бо саме в цьому суть того ( <g/> автобіографічного <g/> ) визначення белетристики <g/> , іцо тут дає Петров <g/> .
doc#8 Це саме послідовне чергування протилежностей характеризує твори самого Петрова <g/> .
doc#8 <p> Таким саме антитетичним стилем <g/> , такою методою написано повість про механізацію людини ( <g/> « <g/> Доктор Серафікус <g/> » <g/> ) і про приреченість людини перед механічною цивілізацією ( <g/> « <g/> Без ґрунту <g/> » <g/> ) <g/> , і історіософічні есеї Бера <g/> , і статті Петрова про фолкльор <g/> .
doc#8 Він пише про це дуже обережно <g/> , своїй статті він дає назву <g/> , що може відштовхнути кожного політика <g/> , — він називає її « <g/> Проблема Ґотфріда Келлера <g/> » <g/> , саме слово держава він зашифровує словом « <g/> політика <g/> » <g/> , — але він таки ставить цю проблему <g/> .
doc#9 Як постали — в межах <g/> , у суті справи <g/> , однієї літературної мови — бо ніхто <g/> , дослівно ніхто не висував програми творення двох окремих літературних мов ( <g/> як це було нерідко у межах сербсько-хорватського мовного простору <g/> ) — назвімо їх умовно передзбручанською і зазбручанською <g/> , але в обох відламах української мови плекано саме місцеву традицію і боронено її <g/> , часом пристрасно і запекло <g/> , і то протягом мало не сторіччя <g/> .
doc#9 У себе вдома <g/> , в родині тощо ми говорили <g/> , писали <g/> , думали « <g/> по-харківськи <g/> » ( <g/> офіційно це звалося по-києво-полтавськи <g/> ) <g/> , а через дорогу <g/> , в домі <g/> , наприклад <g/> , Василя Сімовича <g/> , або в книгозбірні НТШ тощо це саме роблено « <g/> по-львівськи <g/> » <g/> .
doc#9 Тільки крайні західні околиці внаслідок своєї екзотичности в кращому стані ( <g/> праці І. Верхратського <g/> , В. Шухевича тощо <g/> ) <g/> , але для нас ці матеріяли саме через свою екзотичність <g/> , а отже <g/> , будь-що-будь чужорідність для літературної мови <g/> , найменше цікаві <g/> .
doc#9 А суть саме в цих загальних висновках <g/> , бо твердження про мішану східно-західну основу нашої нової літературної мови збиває наскоки на цю мову і « <g/> східняків <g/> » <g/> , коли вони обурюються західним характером якого-небудь слова або звороту <g/> , прийнятого в літературній мові <g/> , і галичан <g/> , коли вони заявляють <g/> , що літературна мова незрозуміла якимись елементами комусь із них через свій <g/> , мовляв <g/> , східний характер <g/> . </p>
doc#9 <p> « <g/> Коли р. 1862 почали виходити " <g/> Вечерниці <g/> " і саме тоді прийшов транспорт книжок українських <g/> , почався у нас перелом щодо думки про язик літературний <g/> »3. Але найбільше значення мав усе-таки Шевченків вплив <g/> .
doc#9 Вживаючи слова <g/> , що саме повстали тоді в Галичині і були типовими для того періоду способом свого творення <g/> , міродайними ( <g/> визначальними <g/> ) стали тут зразки тих двох мов <g/> , якими до Галичини найбільше приходили й засвоювалися культурні здобутки світу <g/> , — німецької й польської <g/> . </p>
doc#9 Але не треба спускати з ока <g/> , що спілкування це саме через політичні перешкоди обмежувалося на розмірно вузьких прошарках передової <g/> , літературно й політично активної інтелігенції і зовсім не охоплювало народних мас <g/> .
doc#9 Одначе внаслідок того незаперечного факту <g/> , що галицькі говірки почасти через свою розмірно більшу архаїчність <g/> , почасти через сусідство й частіші стики з польською мовною стихією зберегли дещо ( <g/> хоч <g/> , звичайно <g/> , не надто велику частину <g/> ) саме цих елементів <g/> , утрачених далі на схід <g/> , вийшло так <g/> , що об'єктивно П. Куліш запроваджував у літературну мову деякі нібито галицькі елементи <g/> .
doc#9 Але цілком зрозуміло <g/> , що все це ототожнення літературної мови з мовою сільської баби <g/> , увесь цей протест проти позичень з інших слов'янських мов — були прихованим виступом і проти мовних позицій П. Куліша <g/> , і проти позичень з галицької книжної мови <g/> , яку І. Нечуй-Левицький саме вважав за засмічену інослов'янськими впливами <g/> : церковнослов'янськими й польськими <g/> . </p>
doc#9 Навіть більше <g/> : практично ці твердження Олени Пчілки саме сприяли засвоєнню галицизмів літературною мовою <g/> .
doc#9 Мовні позиції П. Куліша ми вже бачили і знаємо <g/> , що саме підносило їх в очах Олени Пчілки <g/> .