Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#19 При відсутності здатности мислити суспільними маштабами він сам не розуміє своєї трагедії й б'ється в тенетах <g/> , яких сам не бачить <g/> .
doc#19 Постать тим трагічніша <g/> , що він сам не розуміє своєї трагічної вини <g/> . </p>
doc#21 І я був у цьому не сам <g/> .
doc#21 Він належав до незчисленного натовпу незнаних малярів <g/> , що блукали вулицями Нью-Йорку <g/> , мистецької столиці Америки <g/> , а може — так Нью-Йорк сам претендує — світу <g/> , і намагалися зацікавити своїми творами власників галерій <g/> , справа майже безнадійна <g/> .
doc#22 » <g/> , тоді як він сам <g/> , разом з трудящими <g/> , їсть « <g/> на центи куплену їжу <g/> , попросивши склянку води <g/> » <g/> , хоч загальновідомо <g/> , що на океанських пароплавах ціна харчів уключена в ціну квитка <g/> !
doc#23 Метлинський <g/> , сам поет і сам романтик <g/> , ще перед виходом у світ « <g/> Снопа <g/> » <g/> , зневажливо пишучи <g/> , що Корсун туди « <g/> набрав малоросійської всячини <g/> » <g/> , застерігав <g/> : « <g/> Але тут же являється і поет істинний <g/> , не нам рівня <g/> …
doc#24 — </p><p> Ототожнено <g/> , щоб далі сам автор ототожнив СЕБЕ з нею <g/> : </p><p> Ви склоняетесь долі <g/> , щоб краще збагнути <g/> .
doc#25 Він пише <g/> : “ <g/> Розрізнення всіх цих звукових особливостей у малоруському наріччі відбулось самостійно і багато в чому йшло <g/> , незаперечно <g/> , іншими шляхами <g/> , ніж у інших вказаних слов'янських наріччях <g/> ; але в даному випадку дуже характеристичний сам факт більшого зближення щодо цього малоруського наріччя з іншими слов'янськими наріччями <g/> , ніж з двома іншими руськими <g/> ” ( <g/> 8 <g/> , 178 <g/> ) <g/> .
doc#25 Він сам каже <g/> , і то двічі <g/> , що для нього Святослав <g/> , Володимир <g/> , Богдан Хмельницький <g/> , Сильвестер Косів і “ <g/> сьогочасні працівники <g/> ” українства стоять на одній лінії ( <g/> 3 <g/> , 12—13 <g/> ; 8 <g/> , 183—184 <g/> ) <g/> .
doc#25 291. Фактично сам Михальчук пізніше визнав існування цих форм уміщенням запитання про них у ( <g/> 12 <g/> , 127 <g/> ) <g/> . </p>
doc#26 Бо <g/> , зрештою <g/> , ім'ям народу взагалі <g/> , а в літературі зокрема <g/> , оперує не сам народ <g/> , а демагоги й політикани <g/> , а сам народ — у сенсі населення як цілости <g/> , від часів незапам'ятних найчастіше <g/> , кажучи словом Пушкіна <g/> , « <g/> безмолвствует <g/> » <g/> . </p>
doc#26 Бо <g/> , зрештою <g/> , ім'ям народу взагалі <g/> , а в літературі зокрема <g/> , оперує не сам народ <g/> , а демагоги й політикани <g/> , а сам народ — у сенсі населення як цілости <g/> , від часів незапам'ятних найчастіше <g/> , кажучи словом Пушкіна <g/> , « <g/> безмолвствует <g/> » <g/> . </p>
doc#27 Коли <g/> , як виняток <g/> , він впадає в тон порадника <g/> , він сам себе перериває <g/> , як от у листі до Броніслава Залєського ( <g/> російськомовному <g/> ) <g/> : « <g/> Женись <g/> , а иначе идиллия будет вяла <g/> , суха и однообразна <g/> ; а впрочем ты не Улисс <g/> , а я не Ментор <g/> » ( <g/> 1857 <g/> ; подібно в листі 1853 року <g/> ) <g/> . </p>
doc#27 Усі його « <g/> романи <g/> » кінчаються нічим <g/> , і це ніщо веде до розриву <g/> , який він здебільшого сам і впроваджує <g/> .
doc#27 У листі до Шевченка ( <g/> 1858 <g/> ) він пише <g/> : « <g/> Тепер же сам бачиш <g/> , що панський вік кінчається <g/> , а людський починається <g/> » <g/> .
doc#27 Тут можна б просто послатися на те <g/> , як сам Куліш характеризував українських націоналістів <g/> .
doc#28 Хай читач сам перечитає « <g/> Я полюбив тебе на п'яту <g/> » або « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> , де елементи об'єктивного опису свята зливаються з ремінісценціями дитинства <g/> , де поет то відокремлює себе від дитини <g/> , то ототожнює з нею <g/> , де все пронизує лагідно прозорий настрій святкової блаженної сумовитости <g/> .
doc#28 Хай ні разу не згадано тут суто сучасних імен або понять <g/> , хай панує те <g/> , що Гординський назвав « <g/> алюзійним методом <g/> » <g/> , але в сонеті « <g/> Чистий Четвер <g/> » сам поет дав нам ключ до розшифрування своїх поезій як двоплянових <g/> : вони не тільки історичні <g/> , не тільки книжні <g/> , а й сучасні <g/> , суб'єктивні <g/> , злободенні <g/> .
doc#28 І на потвердження цього В. Чапленко пише <g/> : « <g/> Ось як він сам визначає природу своєї тематики в одному із своїх листів до мене <g/> : " <g/> Слави добувати своїми сонетами не збираюсь <g/> , а свій обов'язок бути сторінками з інтимного щоденника <g/> , рефлексами читання і думок щоденних – вони виконають <g/> , отже <g/> , для домашнього вжитку годяться <g/> .
doc#28 Він звик бути сам і поринати « <g/> у хатню тишу і самотню думу <g/> » ( <g/> « <g/> Poor Yorick <g/> » <g/> ) <g/> , але йому тяжко відчувати <g/> , що вже стільки « <g/> літ один німує він у нетрях захололих <g/> » ( <g/> « <g/> Чернишевський у Вілюйську <g/> » <g/> ) <g/> , і він з болем і страхом бачить себе « <g/> старого <g/> , кволого <g/> , забутого всіма <g/> » ( <g/> « <g/> Овідій <g/> » <g/> ) <g/> , Він знудився щоденним сірим побутом <g/> , потребою « <g/> всякдень стрівати на річнім кругу <g/> » все те саме ( <g/> « <g/> Все те – тріюмф заведеного ладу <g/> » <g/> ) <g/> , а чужа радість у ньому хіба « <g/> лиш