Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#19 Може систематичні розшуки в архівах Кубанщини <g/> , Харкова ( <g/> де Мова провів студентські роки <g/> ) <g/> , Одеси ( <g/> де жив Комаров <g/> , зацікавлений у літературній спадщині Мови <g/> ) <g/> , Києва <g/> , Ленінграду ( <g/> цензурна управа <g/> ) зможуть виявити цікаві речі <g/> .
doc#19 А якийсь символіст <g/> , може <g/> , позичив би таке місце <g/> , як мрійливе </p><p> Блуджу <g/> , нудьгую та журюся </p><p> Та позираю із хмеречі </p><p> У маривую даленечу </p><p> ( <g/> « <g/> Троїсте кохання <g/> » <g/> ) </p><p> або похмуро-гігантичне <g/> , з майстерним звукописом </p><p> Там <g/> , де гори в голих скелях досягають Божих хмар <g/> , </p><p> Там <g/> , де з віку в вік сябрують вогкість багн і лютий сквар <g/> ; </p><p> Де гуля свинота дика <g/> , де панує хижий звір <g/> , </p><p> Де корчій <g/> , лиха хвороба <g/> , душить рід людський на вмир <g/> … </p>
doc#20 Я любив брошурки Лавріненка про Тичину <g/> , про Чумака <g/> , про Блакитного-Еллана <g/> , ми обоє знали <g/> , де в літературі — література <g/> , а де коньюнктурне шумовиння <g/> .
doc#20 Свідчення тому — вже сам його перебільшений український романтизм <g/> , його пошуки національних героїв і святих там <g/> , де їх не було <g/> .
doc#22 <p> Бо є своя солодкість у безґрунтянстві і в жадобі ґрунту <g/> , і ще не знати <g/> , де першопричина сучасного безґрунтянства <g/> : в зовнішній механіці воєн і революцій <g/> , — чи в тому <g/> , що в душі людини зродилася дика туга за безґрунтям <g/> ?
doc#23 Це стосується не тільки до його « <g/> Дум <g/> » <g/> , де нема жадного конкретного чи побутового деталю <g/> , а й усіх його творів <g/> .
doc#24 11. Наказ — і розподілимо їх на <g/> : а <g/> ) розділи <g/> , де переважає абстракція і реально-побутових героїв нема або майже нема <g/> ; б <g/> ) розділи побутово віднесені і з конкретними наскрізними героями-людьми <g/> ; і в <g/> ) розділи <g/> , де попередні дві засади виразно змішані <g/> , — то композиційний рух можна вкласти в таку схему <g/> : </p><p> При цьому можна ще спостерегти <g/> , що тільки в розділах ряду « <g/> б <g/> » основним структурним принципом композиції є розвиток у часі <g/> , тоді як у рядках « <g/> а <g/> » і « <g/> в <g/> » рух відбувається або переважно в просторі ( <g/> 2 <g/> , 4 <g/> , б <g/> , 9 <g/> ) <g/> , або в площині переважно чисто мисленній ( <g/> 1 <g/> , 5 <g/> , 8 <g/> , 11 <g/> ) <g/> .
doc#24 Друге <g/> , в середину до центру йдучи <g/> , кільце становлять епізоди <g/> , де діють автор і жінка з цвинтаря <g/> .
doc#24 » <g/> , « <g/> Сеанс індійського ґастролера <g/> » <g/> , « <g/> Муstèге profane <g/> » <g/> ) — старий засіб гострого драматичного напруження <g/> , створюваного тим <g/> , що героя на сцені нема <g/> , але все чекає на нього і говорить про нього <g/> , використаний <g/> , наприклад <g/> , Мольєром у « <g/> Тартюфі <g/> » <g/> , і тим <g/> , що він натякає на нього <g/> , дублюючи окремі елементи його в інших образах — землі в « <g/> Mystère profane <g/> » або дівчини з леґенем у « <g/> Ляльковому дійстві <g/> , або повстанні крови <g/> » ( <g/> згадаймо <g/> , до речі <g/> , що всі ці засоби властиві і середньовічній містерії <g/> , де Христос часто більше діяв позаочно <g/> , ніж безпосередньо на сцені <g/> , і де окремі інтерлюдії могли варіювати і в іншому світлі дублювати окремі епізоди основної дії <g/> ) <g/> ; тим <g/> , що автор з особливим почуттям і особливою емфазою подає цей образ <g/> , оточуючи його німбом найніжнішої і найпалкішої своєї закоханости <g/> , і <g/> , нарешті <g/> , — і може особливо — тим <g/> , що в многопляновому загалом творі образ цей <g/> , образ жінки відзначається особливою сконцентрованістю змістів і значень <g/> . </p>
doc#25 Після років вимушеного господарювання на землі в Бердичівському й Житомирському повітах <g/> , де його за “ <g/> аґітаційні стосунки з народом <g/> ” двічі заарештовувано <g/> , він повертається к.1867 р. до Києва <g/> , але шлях до офіційної наукової кар'єри йому закритий <g/> , і він до самого кінця життя <g/> , понад сорок років <g/> , скромно мешкаючи на Подолі <g/> , працює бухгальтером “ <g/> Товарищества Киевского пивоваренного завода <g/> ” <g/> , тільки в межичасі віддаючися улюбленому мовознавству <g/> .
doc#25 Тим що історично тут теж було о <g/> , Михальчук позначає цей варіянт <g/> , або <g/> , як він його називає <g/> , “ <g/> дивергент <g/> ” старого о знаком <g/> , позиченням з етимологічного правопису М. Максимовича <g/> , — ô. Що це ô в літературній мові і в південноукраїнських говірках виступає у вигляді і <g/> , а не якогонебудь іншого голосного <g/> , не має найменшого принципового значення <g/> ; є говірки ( <g/> карпатські і північноукраїнські <g/> ) <g/> , де воно виступає в вигляді у <g/> , и або поліфтонга ( <g/> типу уо чи ін <g/> .
doc#25 З погляду науки де Соссюра й ранньої фонології це був мінус <g/> , недотягнення <g/> .
doc#26 Усі три вони були <g/> , в певному сенсі <g/> , « <g/> народні <g/> » ( <g/> О Господи <g/> , де ж мій мораторій <g/> , щойно запропонований <g/> !
doc#26 Він перенесений з географії <g/> , де білими залишили ті місця на мапах <g/> , куди ще не ступала людська нога <g/> , які були ще не досліджені <g/> .
doc#27 Тут нема нічого дивного <g/> , коли згадаємо загальне різко негативне ставлення Куліша до Котляревського й котлярєвщини <g/> , виразно висловлене 1858—1860 року в « <g/> Погляді на українську словесность <g/> » ( <g/> « <g/> реготом над " <g/> Енеїдою <g/> " мало-мало не згубили сами земляки свого ж новонародженого слова <g/> » <g/> ) і зформульоване <g/> , в листах <g/> , також у записці до Тарновського ( <g/> 1856 <g/> ) <g/> , де Куліш застерігає <g/> , щоб не « <g/> удрати таких троянців <g/> , що всяке одцурається <g/> » <g/> , і в листі до Кониського ( <g/> 1860 <g/> ) <g/> .
doc#27 Правду кажучи <g/> , його виступи проти українців ( <g/> де йому не треба було боятися цензурного чи поліційного нагляду і які йому <g/> , зрештою <g/> , більше боліли <g/> ) далеко гостріші <g/> .
doc#27 » І це після того <g/> , як у пожежі його підпаленого хугора кілька років перед тим згоріли мало не всі його рукописи <g/> , а цей підпал <g/> , ця пожежа й загибель були тільки провістям підпалів і пожеж революцій 1905 і 1917 років <g/> , де з димом пішли тисячі маєтків <g/> .
doc#28 Хай читач сам перечитає « <g/> Я полюбив тебе на п'яту <g/> » або « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> , де елементи об'єктивного опису свята зливаються з ремінісценціями дитинства <g/> , де поет то відокремлює себе від дитини <g/> , то ототожнює з нею <g/> , де все пронизує лагідно прозорий настрій святкової блаженної сумовитости <g/> .
doc#28 Це поезія перетворює « <g/> горя людського гіркий полин <g/> » « <g/> на мед Гімета <g/> » ( <g/> « <g/> Хірон <g/> » <g/> ) <g/> , це вона забезпечує безсмертність минулому <g/> , яке « <g/> рука історії між труни <g/> » волоче <g/> , « <g/> де сплять усіх віків ілюзії й корони <g/> » ( <g/> « <g/> Верґілій <g/> » <g/> ) <g/> ; і найкращим клейнодом Елію Ламії здається « <g/> автограф двох Горацієвих од <g/> » ( <g/> « <g/> Елій Ламія <g/> » <g/> ) <g/> , Тільки краса – зцілюще в цьому світі <g/> , тільки вона дає забути « <g/> безмір мук і горя <g/> » ( <g/> « <g/> Навсікая <g/> » <g/> ) <g/> , </p><p> Звідси йде в поезії Зерова той потужний струмінь літературщини <g/> , за який Дм <g/> .
doc#28 <p> ( <g/> « <g/> В п'яти немудрих дів <g/> » <g/> ) </p><p> Своїх вершин песимізм і розчарованість життям доходять у сонеті « <g/> Anno D. MDCCLXXXVII <g/> » <g/> , де <g/> , взявши тему ілюзорних « <g/> потьомкінських палаців <g/> » <g/> , поет кидає натяки й на ілюзорність усього світу взагалі <g/> .