Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 <p> Усе це зовсім не ставить собі метою й завданням проголошувати флюктуаціонізм головним напрямом сучасної української поезії <g/> .
doc#7 Як уже сказано <g/> , флюктуаціоністична поезія неперекладна <g/> .
doc#9 Проте і їх можна з поезій М. Старицького повизбирувати чимало <g/> , надто тоді <g/> , коли розуміти під побутовою лексикою не тільки <g/> , сказати б <g/> , назви предметів кімнатно-домашнього вжитку <g/> , а й взагалі предметів і понять <g/> , більш-менш часто вживаних у побуті <g/> , її можна продемонструвати такими прикладами <g/> : ружанка ( <g/> « <g/> Ще ружанка <g/> .
doc#10 Тож не диво <g/> , що найбільше відповідає ідеалові Курило мова прози П.Куліша ( <g/> але не його поезії <g/> , з її синтезою української народної основи з церковнослов'янськими елементами <g/> ) <g/> ; як вона сама подає <g/> , “ <g/> це — найбагатші <g/> , найкращі зразки українського слова <g/> , що досі не мають рівних собі в українській прозовій літературі <g/> ” ( <g/> 5 <g/> , 138 <g/> ) <g/> .
doc#14 ПОЕЗІЙ КНИГА ШОСТА <g/> » <g/> ) </p><p> Полемізувати з поезією <g/> , навіть коли вона наскрізь історіософська <g/> , — марна річ <g/> .
doc#14 Стан такий <g/> , що тільки Маланюк сьогодні в нашій поезії може піти далі від Маланюка <g/> . </p>
doc#14 У поезії воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в усвідомленні <g/> , що нема контрасту між вічністю й хвилиною <g/> , бо хвилини — це вічність <g/> , у відчутті ваготи стиснених поетових тиш <g/> , у тому тягарі пам'яті <g/> , що на нього колись гірко скаржилися Зеров і Клен <g/> , — хоч у Маланюка ця пам'ять — не літературно-кабінетна <g/> , а більше із спогадів про спорожнілий окоп і закляклий кулемет 1919 року <g/> .
doc#14 Поезія безмежна <g/> .
doc#14 Тому поезія Бажана <g/> , якщо оптимістична <g/> , то казенно <g/> , а поезія Лесича — не тільки філософія <g/> , а й розрада й підтрим самотньому <g/> .
doc#14 Тому поезія Лесича знає й чудо <g/> , — те <g/> , що ніколи не існувало в українській поезії УРСР <g/> .
doc#15 <p> І навпаки <g/> , розквіт називних речень починається з шістдесятих років <g/> , коли проза панує над поезією кількісно і якісно <g/> , коли проза принципово відштовхується від поезії <g/> .
doc#15 Як і ті <g/> , вони способом називання подають і характеризують ті окремі явища і факти <g/> , з яких у поета складається образ нічної туги ліричного героя поезії <g/> .
doc#15 Адже загально відомо <g/> , що російська " <g/> демократична <g/> " проза 60-80-х років у своїх мовно-стилістичних властивостях не тільки безконечно далека від мови поезій Фета і подібних поетів <g/> , а і прямо протиставлена їм <g/> , що вона спирається передусім на живу розмовну мову різночинця або селянина і цурається всіляких літературно-поетичних красивостей <g/> .
doc#15 ( <g/> Про мову поезій П. Г. Тичини <g/> ) // Учені записки Харківського державного університету <g/> .
doc#19 Певним є те <g/> , що перша спроба надрукуватися походить з часів перебування в Харкові <g/> : десь 1861 року Мова посилає свої поезії до « <g/> Основи <g/> » <g/> , де П. Куліш і друкує з них маленький уривочок <g/> . </p>
doc#19 Він закінчує поезію словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш порятують <g/> , аніж козаки <g/> ! </p>
doc#19 У його поезії відбилися « <g/> на долю гіркі нарікання <g/> » <g/> , чується « <g/> про щастя незбутнє ридання <g/> » <g/> .
doc#19 Але так чи так <g/> , « <g/> Козачий кістяк <g/> » і « <g/> Заповіт засланця <g/> » — це два полюси його громадської поезії <g/> , і між ними двома вона вся пролягає <g/> .
doc#19 <p> І там чекає на героїв Мовиної поезії не порятунок <g/> , а загибіль ( <g/> « <g/> Ткачиха <g/> » <g/> , 1866—1888 <g/> ) <g/> . </p>
doc#19 Ллє в протилежність пересічній народницькій поезії вірші Мови ( <g/> за винятком хіба « <g/> Надколисної пісні <g/> » <g/> ) не відзначаються оголено-пропаґандистською схематичністю <g/> , вони не цураються складности життя <g/> .