This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 | головним напрямом сучасної української | поезії | <g/> . З одного боку <g/> , мова йде тут про опанування |
doc#7 | . Як уже сказано <g/> , флюктуаціоністична | поезія | неперекладна <g/> . Але чи перекладна поезія |
doc#9 | номінативну функцію <g/> . Проте і їх можна з | поезій | М. Старицького повизбирувати чимало <g/> , надто |
doc#10 | Курило мова прози П.Куліша ( <g/> але не його | поезії | <g/> , з її синтезою української народної основи з |
doc#14 | . « <g/> ВЛАДА <g/> . ПОЕЗІЙ КНИГА ШОСТА <g/> » <g/> ) </p><p> Полемізувати з | поезією | <g/> , навіть коли вона наскрізь історіософська <g/> , — |
doc#14 | . Стан такий <g/> , що тільки Маланюк сьогодні в нашій | поезії | може піти далі від Маланюка <g/> . </p><p> І навіть більше <g/> : |
doc#14 | , ніж це є в збірці « <g/> Влада <g/> » <g/> . </p><p> Одначе він є і в ній <g/> . У | поезії | воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в |
doc#14 | йти далі — світи не мають краю <g/> . Рух не має краю <g/> . | Поезія | безмежна <g/> . Моє я — нескінченне <g/> . Мить триває |
doc#14 | Бажана <g/> , якщо оптимістична <g/> , то казенно <g/> , а | поезія | Лесича — не тільки філософія <g/> , а й розрада й |
doc#14 | , а й розрада й підтрим самотньому <g/> . Тому | поезія | Лесича знає й чудо <g/> , — те <g/> , що ніколи не існувало в |
doc#15 | з шістдесятих років <g/> , коли проза панує над | поезією | кількісно і якісно <g/> , коли проза принципово |
doc#15 | складається образ нічної туги ліричного героя | поезії | <g/> . Звідси цілком законне бажання розглядати ці </p> |
doc#15 | не тільки безконечно далека від мови | поезій | Фета і подібних поетів <g/> , а і прямо протиставлена |
doc#15 | над мовою сучасної поезії <g/> . ( <g/> Про мову | поезій | П. Г. Тичини <g/> ) // Учені записки Харківського |
doc#19 | в Харкові <g/> : десь 1861 року Мова посилає свої | поезії | до « <g/> Основи <g/> » <g/> , де П. Куліш і друкує з них маленький |
doc#19 | раттю — вчену громаду <g/> . Він закінчує | поезію | словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш |
doc#19 | , що Мова віддав данину цим настроям <g/> . У його | поезії | відбилися « <g/> на долю гіркі нарікання <g/> » <g/> , чується « |
doc#19 | засланця <g/> » — це два полюси його громадської | поезії | <g/> , і між ними двома вона вся пролягає <g/> . Так чи так <g/> , |
doc#19 | дівочу тлющий <g/> ! </p><p> І там чекає на героїв Мовиної | поезії | не порятунок <g/> , а загибіль ( <g/> « <g/> Ткачиха <g/> » <g/> , |
doc#19 | . Ллє в протилежність пересічній народницькій | поезії | вірші Мови ( <g/> за винятком хіба « <g/> Надколисної |