Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 <p> У всіх цих випадках <g/> , як бачимо <g/> , подовження приголосних не характеризує корінь слова і є <g/> , власне <g/> , риса морфології <g/> , а не фонетики <g/> .
doc#40 <p> З усього викладеного видно <g/> , що дієприслівник є <g/> , власне кажучи <g/> , особлива дієслівна форма складного характеру <g/> , яка має точки стичности з прислівником і з прикметником <g/> , точніше з дієприкметником <g/> .
doc#45 <p> Це і є <g/> , властиво <g/> , суттєва тема викладу <g/> .
doc#91 Це небагато <g/> , це до болю мало <g/> , але воно є <g/> , воно існує ще сьогодні <g/> , на ЗО котромусь році панування радянської системи <g/> , у творі автора <g/> , народженого після революції <g/> .
doc#40 Коли один наросток -ува- вже є <g/> , впроваджується другий ( <g/> у скороченій формі -ов- <g/> ) <g/> , напр <g/> .
doc#30 Слава Богу <g/> , в нас є <g/> , від Арґентіни до Гренляндїї в паралелях і відповідно в меридіянах <g/> .
doc#49 Цінності <g/> , що тут є <g/> , вічні <g/> , а почуття колують незмінним шляхом <g/> .
doc#91 І коли є в « <g/> Таврії <g/> » окремі талановиті сторінки ( <g/> а вони є <g/> , головно в ліричних партіях <g/> ) <g/> , то вони тільки випинають разючу безстилевість цілого і <g/> , виказуючи талант автора <g/> , виказують тим більше головну втрату української літератури під СРСР — втрату культури <g/> .
doc#101 Але й приймати те <g/> , що є <g/> , за абсолютну даність — теж не належить до розумних розв'язок <g/> .
doc#68 <p> Це і є <g/> , це і є <g/> , задля чого жив <g/> , </p><p> задля чого побачив світ <g/> , </p><p> довго зводився <g/> , шкереберть </p><p> падав <g/> , щоб освіжитись <g/> . </p>
doc#23 Але і того конкретного <g/> , що є <g/> , занадто багато як на нього <g/> , і Петренко поспішає перейти безпосередньо до свого душевного стану <g/> .
doc#36 Будемо сподіватися <g/> , що він є <g/> , збережений десь у спогадах <g/> , архівних справах та інших джерелах <g/> .
doc#72 Твердження <g/> , що в писемній мові вони зустрічаються тільки в художніх творах <g/> , є <g/> , звичайно <g/> , сумнівне <g/> .
doc#40 Поза тим накреслюється тенденція вживати форм на -ши в реченнях минулого часу <g/> , а форми на -чи при інших часах <g/> , хоч є <g/> , звичайно <g/> , багато відхилень від цього <g/> , бо система тут не усталена <g/> , пор <g/> .
doc#57 <p> Це перетворення є <g/> , здається мені <g/> , суттю творчої діяльности самого Жука <g/> , яку я бачу як синтезу його творчої культури <g/> , історичної культури і <g/>
doc#47 Одним з таких питань є <g/> , зокрема <g/> , те <g/> , що в кількох листах Лятуринську названо « <g/> Ксенечка <g/> » <g/> , себто Оксана <g/> , але в більшості — « <g/> Зіночка <g/> » <g/> .
doc#56 Мабуть <g/> , Смотричевих віршів таких <g/> , як вони є <g/> , й не було б без проміжної ланки цієї групи <g/> . </p>
doc#47 Квіти й рослини Лятурин- ської ізольовані <g/> , напівабстрактні <g/> , кожне існує в собі <g/> , взаємоасоціяції між ними <g/> , коли вони є <g/> , йдуть не через конкретний пейзаж <g/> , а через свідомість авторки <g/> .
doc#2 Обряд у неї — прихід осени <g/> , і обрядом є <g/> , коли змучений життям герой зносить « <g/> печаль і тугу <g/> , біль нестертий <g/> , вкрай серце втомлене <g/> , уперте <g/> » до брам осіннього лісу <g/> .
doc#11 <p> В Андруховичевій Венеції ( <g/> а світ його роману — це Венеція <g/> ) є <g/> , коли можна так сказати <g/> , два типи сплеску води <g/> .