Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#23 Рими його <g/> , поскільки це не дієслівні рими <g/> , здебільша приблизні асонанси типу очима — сиротина <g/> , кудрі - будні <g/> , готова - доля <g/> , світ - Дніпр <g/> .
doc#24 <p> Коментар цей дуже дотепний і часто правильний <g/> , але можна закинути йому дві хиби <g/> : твір розглядається тільки як політичний <g/> , майже зігноровано його філософсько-світоглядове настановлення ( <g/> хоч перед цим критик і назвав « <g/> Вертеп <g/> » « <g/> філософським твором <g/> » <g/> ) <g/> ; а в аналізі національно-політичної концепції твору не розкрито <g/> , мабуть <g/> , найголовнішого <g/> : що це за НОВА українська людина <g/> , що це за НОВА Україна <g/> , — в чому їх новість <g/> , не розкрито <g/> , отже <g/> , того <g/> , заради чого Любченко й писав свою « <g/> повість <g/> » <g/> .
doc#24 Але це не значить <g/> , що автор зрікся її й прокляв <g/> .
doc#24 Звичайно <g/> , це абстракти <g/> , поза конкретними персонажами <g/> , але їх не відірвеш від реального <g/> , хоч і алегоричного образу завіси <g/> .
doc#24 Бо лінія розвитку сюжету « <g/> жінки з цвинтаря <g/> » — це ж <g/> , по суті <g/> , лінія сюжету <g/> , через страсті <g/> , через страждання до світловоскресіння <g/> , це своєрідне відтворення містеріяльного великоднього сюжету в його модерному перевтіленні <g/> . </p>
doc#24 А в дійсності це <g/> , безперечно <g/> , центральний образ твору <g/> , осередок усіх розмислів і почуттів автора <g/> . </p>
doc#25 <p> Само по собі це — не позбавлене еклектичности — сполучення елементів позитивізму з провідною гумбольдтіянською настановою не являє індивідуальної риси Михальчука як ученого й людини <g/> .
doc#25 <p> Таким чином Михальчук доходить до висновку <g/> , що “ <g/> мова складається власне <g/> , з фонем <g/> ; прості ж звуки є лише матеріял для останніх <g/> ” <g/> , що “ <g/> органічний елемент <g/> ” мови — це її фонеми <g/> , а “ <g/> звичайні конкретні звуки <g/> ” — неорганічний елемент <g/> .
doc#25 Але мені невідомі інші позитивні матеріяли <g/> , що стверджували б цю зміну <g/> , тож питання це для тих років треба лишити відкритим <g/> . </p>
doc#26 Було б справді знаменито <g/> , якби можна було проголосити <g/> , скажімо <g/> , десятирічний мораторій на вживання слова народ <g/> , — якби тільки це було можливе <g/> !
doc#26 Радше це були події <g/> , течії <g/> , проблеми <g/> , які навмисне замазувано <g/> , бо пахло від них вільнодумством <g/> .
doc#26 Але не дай <g/> , Господи <g/> , щоб це відродило вплив його « <g/> Історії українського письменства <g/> » з її антиісторизмом <g/> , дуальним розумінням історично-літературного процесу й беззмістовними апеляціями до « <g/> народу <g/> » й « <g/> народности <g/> » <g/> .
doc#27 На це вільне місце <g/> , спираючися почасти на особисті конфлікти між Кулішем і Шевченком <g/> , почасти на необережні висловлення Хвильового <g/> , — на це місце з барабанним боєм і трубними гласами уґрунтовано Куліша <g/> . </p>
doc#27 Але це величина негативна <g/> . </p>
doc#28 Але навіть і в зовнішньому оформленні своїх поезій він не завжди дотримується неоклясичних статутів ( <g/> « <g/> Ямби та анапест потроху бережуть устав <g/> » <g/> ) <g/> , як це можна було подумати <g/> , виходячи з його поетичної деклярації <g/> .
doc#28 Органічне <g/> , посутнє <g/> , внутрішнє <g/> , що чимраз зростало в міру розвитку поета <g/> , чим його творчість завоювала собі місце в історії нашої поезії двадцятих років – це глибоке й ювелірно-тонке відтворення об'єктивного й суб'єктивного світів <g/> , узятих в їх нерозривній єдності <g/> , в пляні символістичного світогляду й стилю <g/> . </p>
doc#28 , </p><p> ( <g/> « <g/> Двері у стіні <g/> » <g/> ) </p><p> бо тепер він може знайти цей світ спокою тільки в милих книжках Діккенса й Теккерея <g/> , якими він не може не захоплюватися <g/> , хоч і знає <g/> , що це не « <g/> стара мадера <g/> » <g/> , а « <g/> кондитерський сироп <g/> » <g/> , в поезіях-сонетах старих майстрів <g/> , що </p><p> Далекі від тривог і від земної сварки </p><p> Колишуться і снять <g/> …
doc#28 Гординський у передмові до « <g/> Камени <g/> » <g/> , – це її глибока й глибоко відчута характеристика <g/> , це її палке заперечення <g/> .
doc#28 офірі огнищ не підвладний <g/> » ( <g/> « <g/> Тремтіла тінь <g/> » <g/> ) <g/> , охоплений чорними передчуттями того <g/> , як охопить землю пожар і згорять її в тяжкій праці зібрані снопи ( <g/> « <g/> Він тікав <g/> » <g/> ) <g/> , як згасне з віками навіть саме сонце ( <g/> « <g/> Сонце <g/> » <g/> ) <g/> , як загине поетова кохана ( <g/> « <g/> Я ждав <g/> » <g/> ) <g/> ; поета оточують страшні образи тління – хай золотого <g/> , а сонце – це п'яна шинкарка <g/> , що без ладу виливає своє криваве вино ( <g/> « <g/> Не сонце <g/> » <g/> ) <g/> , І щастя – так кінчається перша збірка П. Филиповича – це « <g/> казка з дитячої книги <g/> » <g/> , приступна лише на мить ( <g/> « <g/> Снігова королева <g/> » <g/> ) <g/> . </p>
doc#28 У декляративно-наївній формі <g/> , гідній таких російських епігонів пресимволізму <g/> , як О. Чюміна або А. Корінфський <g/> , висловлено це в поезії </p><p> Слава весняній траві — </p><p> Вийшла найперше на світ <g/> ; </p><p> Віти вербові живі — </p><p> Вітам веселий привіт <g/> ! </p>