Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 Але той з читачів <g/> , хто знайомиться з нею за нашими журнальними перекладами <g/> , не матиме про її чар і стиль найменшого уявлення <g/> .
doc#8 Петров був однією з найбільших <g/> , якщо не найбільшою інтелектуальною постаттю серед української еміграції <g/> , один із дуже небагатьох <g/> , хто міг би сказати своє слово в розвитку світової думки <g/> .
doc#8 Ще раз ствердилося <g/> , як мало хто розумів Петрова і як мало він дбав за те <g/> , що його розуміли ті <g/> , хто його не розумів <g/> . </p>
doc#8 Ще раз ствердилося <g/> , як мало хто розумів Петрова і як мало він дбав за те <g/> , що його розуміли ті <g/> , хто його не розумів <g/> . </p>
doc#8 Ці знайомі знали <g/> : з Петровим не завжди можна погодитися <g/> , але він завжди вагітний думками <g/> , хоч ті думки виловити з нього було нелегко при його огиді до всяких пояснень <g/> , до всякої педагогії <g/> , при його відвертанні від тих <g/> , хто не розумів його з півслова або думав інакше <g/> , при його нехоті до сперечань і аргументування <g/> .
doc#8 Та горе тому <g/> , хто прийме цю частку істини за цілу істину <g/> ! </p>
doc#9 Не хто інший <g/> , а Богдан Дідицький писав тоді <g/> : « <g/> Ми много полагали на сподіваноє сообщеніє словесне с Україною <g/> .
doc#9 Проте <g/> , зваживши на всі пороблені вже застереження <g/> , все-таки доводиться вважати П. Куліша хронологічно й посутньо першим з визначних письменників-негаличан <g/> , хто показав <g/> , що галицькі мовні елементи черпати для загальнолітературної скарбниці можна і треба <g/> .
doc#9 А хто дотепніший <g/> , то зумів би і в повістях своїх зужиткувати " <g/> літературно <g/> " обробленої мови <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Але про багато таких позичень навіть наука не може сказати <g/> , хто саме і в кого саме позичив <g/> .
doc#9 А ті <g/> , хто виконував якусь живу працю <g/> , хто мав широкі суспільні обов'язки <g/> , не могли втриматися на позиціях неґації всього галицького в мові <g/> , хоч би вони давніше такі позиції й посідали <g/> .
doc#9 А ті <g/> , хто виконував якусь живу працю <g/> , хто мав широкі суспільні обов'язки <g/> , не могли втриматися на позиціях неґації всього галицького в мові <g/> , хоч би вони давніше такі позиції й посідали <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 Це по-хорватськи або по-словацьки <g/> , тільки не по-нашому <g/> : ну <g/> , прочитайте самі хоч одну передову статтю <g/> : " <g/> Суспільний рух з протягом часу набрав такої сили і прибрав таку форму <g/> , що уряд наш <g/> " і т. д. Ну <g/> , хто розбере цю фразу <g/> ?
doc#9 <p> Якщо виділити окремо — хоч це можна зробити лише дуже умовно — лексику цінувально-емоційного характеру <g/> , то і тут можна знайти чимало прикладів лексем <g/> , типовіших для західноукраїнських земель <g/> : безчельний ( <g/> « <g/> Горе тому <g/> , хто словами безчельними Грізну богиню образить здола <g/> » — « <g/> Іфігенія в Тавр <g/> .
doc#9 Але на це треба вважати <g/> , коли б хто схотів убачати в мові художніх творів І. Нечуя-Левицького з життя інтелігенції повний відбиток того стану <g/> , в якому лишилася б українська літературна мова <g/> , якби вона не сприйняла припливу галицьких мовних елементів <g/> .
doc#10 Це <g/> , правда <g/> , дало змогу радикально поліпшити якість другого та третього тому супроти першого <g/> , але затягло темпи всього видання і кінець-кінцем спричинилося до того <g/> , що останній том так і не дістався на полиці тих <g/> , хто його потребував <g/> . </p>
doc#10 Позначилося тут <g/> , очевидно <g/> , не тільки те <g/> , що він був дуже енергійним <g/> , а і те <g/> , що він був єдиним у комісії <g/> , хто мав досконалу закінчену освіту й кваліфікацію з слов'янської філології і систематично працював на цьому полі <g/> . </p>
doc#10 Можливо <g/> , що першим <g/> , хто звернув її інтерес до української культури і українського визвольного руху був саме Євген Тимченко <g/> , визначний український мовознавець і може найтиповіший представник “ <g/> народницької <g/> ” течії в українській лінгвістиці <g/> , що від 1913 р. викладав на Високих Жіночих курсах у Варшаві <g/> , а від 1915 р. став приват-доцентом Варшавського університету4 <g/> ) і саме тоді почав працю над своєю серією монографій про синтаксичні функції відмінків в українській мові <g/> , — перша з них <g/> , про родовий відмінок <g/> , вийшла таки в Варшаві 1913 року <g/> .