Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 Він мав на увазі південно-німецьку вимову типу stroas замість strasse <g/> .
doc#9 слова типу zdrajca <g/> , zabójca тощо <g/> ) <g/> , привілейний ( <g/> « <g/> Дітей привілейних землі <g/> » — 112 <g/> ) <g/> , тружень ( <g/> « <g/> Химерний тружень <g/> » — 143 <g/> ; пор <g/> .
doc#9 Тільки мовець <g/> , що не говорить по-російськи <g/> , може елімінувати з мови русизми <g/> , тільки мовець <g/> , що не говорить по-польськи <g/> , може вилучати з мови польонізми <g/> , або <g/> , кажучи це саме словами самого А. Кримського <g/> : « <g/> Україна може служити міркою " <g/> польонізмів <g/> " ( <g/> а Галичина з свого боку міркою квазімоскалізмів <g/> ) »1. Отже <g/> , з цього погляду якісь слова типу дощенту <g/> , принаймні <g/> , плентатися або поренчата практично <g/> , з погляду конкретної мовної політики не є польонізми <g/> , бо їх уживає як свої уся Велика Україна <g/> , хоч мовознавець легко відзначить незаперечні зовнішні ознаки польського походження в них <g/> , а двомовний ( <g/> українською і польською мовою <g/> ) галичанин постійно відчуватиме їхнє польське походження <g/> . </p>
doc#9 За ним найбільший вплив на літературну мову повинно було б мати Полісся з його найархаїчнішими формами типу кунь або куинь тощо <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 ) <g/> ; спорадичні форми місцевого відмінка іменників чоловічого і середнього роду м'якого типу на -ю ( <g/> « <g/> Чи є в життю кращі літа <g/> » - « <g/> Пісня <g/> » <g/> , І <g/> , 8 <g/> ) <g/> ; вживання префікса за- при прикметниках і прислівниках з суперлятивним значенням ( <g/> « <g/> Вже запізно рятувать принцесу <g/> » — « <g/> Кам <g/> .
doc#9 Уже тоді думка М. Коцюбинського звертається <g/> , шукаючи мовного добра <g/> , або до галичан <g/> , до галицьких першоджерел <g/> , або до синтезаторів у літературній мові типу П. Куліша <g/> .
doc#9 Можна <g/> , виходячи з подібних випадків <g/> , припустити <g/> , що в цій категорії слів Галичина впливає консервуючи <g/> , і пояснювати галицькими впливами наголосові варіянти типу випадок <g/> , вигода <g/> , виміна тощо <g/> . </p>
doc#9 Це могли б бути факти типу — бачу— бачиш ( <g/> замість сподіваного бачу— бачиш <g/> ) або можу — можеш ( <g/> замість сподіваного можу — можеш <g/> ) <g/> .
doc#9 <p> Поза цим галицькі ( <g/> західноукраїнські <g/> ) впливи можна вбачати тільки в неусталеності наголосу в нечисленних дієсловах першої кляси типу нести <g/> , везти <g/> , а саме в формах інфінітива <g/> : нести <g/> , везти <g/> , вести і в формах множини і жіночого й середнього роду однини минулого часу ( <g/> дієприкметника на -л <g/> ) <g/> ; несли <g/> , везла ( <g/> кінцевий наголос — східноукраїнський <g/> , передкінце- вий — західноукраїнський <g/> ) <g/> , але вже тільки вела <g/> , як не поширюється це вагання й на більшість дієслів тієї ж кляси <g/> : можливий тільки кінцевий наголос у дієслів <g/> , наприклад <g/> , пекти — пекла <g/> , брести — брела <g/> , скубти — скубла тощо <g/> . </p>
doc#9 <p> Клясики з Великої України майже зовсім не знають так званих безособово-пасивних речень типу <g/> : книгу читається <g/> , землю ореться <g/> .
doc#9 д <g/> , т <g/> , з <g/> , с <g/> , ц <g/> , р перед приголосним ( <g/> так зване « <g/> правило дев'ятки <g/> » <g/> , але вимова и після ж <g/> , ч <g/> , щ випливає із фонетичної системи східноукраїнських говірок <g/> , бо там ці приголосні теж стверділі <g/> ) <g/> ; вимова є <g/> , а не і' в словах грецького походження на місці ети ( <g/> амнестія <g/> , етер <g/> ) <g/> ; вимова є <g/> , а не є на початку таких слів <g/> , як Европа <g/> , Ефрат <g/> ; вимова ай замість ей у словах німецького походження ( <g/> Швайцарія <g/> , портвайн <g/> ) <g/> ; вимова ев замість ей у словах типу невтральний <g/> ; вимова -ер замість -ор відповідно до французького наростка -еиг ( <g/> гувернер <g/> , монтер <g/> ) <g/> ; пом'якшена вимова л у багатьох чужих словах ( <g/> бльокада <g/> , кляса <g/> ) <g/> ; збереження ґ відповідно до чужого g в багатьох чужих словах ( <g/> гума <g/> , Грація <g/> ) <g/> ; відмінювання чужих іменників на -о ( <g/> авто <g/> , пальто <g/> , бюро <g/> ) li тощо <g/> .
doc#9 у того ж таки І. Нечуя-Левицького форму типу кни <g/> ?
doc#9 Такі є форми першої особи однини дієслів IV кляси без чергування приголосних ( <g/> типу ходю <g/> , носю <g/> , косю <g/> ) <g/> , широко вживані <g/> , наприклад <g/> , І. Тобілевичем <g/> .
doc#9 Такі є форми третьої особи однини дієслів IV кляси з ненаголошеним закінченням на -є ( <g/> типу ходе <g/> , носе <g/> , просе <g/> ) <g/> , систематично використовувані <g/> , наприклад <g/> , О. Олесем <g/> , а з новіших — О. Стефановичем <g/> .
doc#9 Всякі словечка типу цофати <g/> , бадати <g/> , подивляти <g/> , овшім або прецінь тоді будуть <g/> , мабуть <g/> , непотрібні так само <g/> , як і тепер <g/> . </p>
doc#9 Аналіз структури літературної мови виявляє <g/> , що драстична трансформація української літературної мови дводіялектного типу проводилася в напрямку « <g/> двомовного <g/> » <g/> .
doc#9 На базі літературної мови цього типу розвинулась багата література <g/> . </p>
doc#9 Отже <g/> , з десятьох полків <g/> , на які була поділена Гетьманщина <g/> , п'ять можна вважати за суцільно північноукраїнські з говіркового погляду ( <g/> Стародуб <g/> , Глухів <g/> , Чернігів <g/> , Ніжен <g/> , Прилука <g/> ) <g/> , чотири за переважно північноукраїнські ( <g/> Дубні <g/> , Переяславlxviii <g/> , Гадяч <g/> , Миргород <g/> ) <g/> , і тільки один говорив лише мовою південно- східного типу ( <g/> Полтавський <g/> ) <g/> . </p>
doc#9 Хоч найближчою для Павловського особисто була саме мова чернігівського типу з чергуванням о з у або з ц <g/> , як він це часом ненавмисне прозраджує <g/> , особливо в тих словах <g/> , етимологія яких йому була неясна ( <g/> далыбу 32 <g/> , магайбу 44 <g/> , пробу53 <g/> ; дзет 2 <g/> , паныв Gen <g/> .