Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 « <g/> Вона почуває <g/> , що се органічна мова його бесіди і що так треба <g/> , що говорить з ним по-російськи просто не випадає <g/> , власне таки аж сором якось <g/> !
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 А. Кримський знову ж таки ставить це питання на реальний філологічний ґрунт <g/> .
doc#9 Це знову ж таки може правити за доказ потрібности деяких галицьких елементів в українській літературній мові <g/> .
doc#9 у того ж таки І. Нечуя-Левицького форму типу кни <g/> ?
doc#9 « <g/> Мусить же бути <g/> , — писав він <g/> , — все ж таки якась більш шляхетна мова для більш піднесених предметів <g/> »lxi <g/> .
doc#9 <p> По-друге <g/> , знову ж таки в народницькому дусі <g/> , літературну мову ототожнили з літературою <g/> , а літературу з біографією письменників <g/> .
doc#10 <p> Змушені обставинами давати російсько-український словник <g/> , працівники Академії все таки фактично поширили своє завдання <g/> .
doc#10 Більшу групу становитимуть праці з історичної діалектології <g/> , де Ганцов <g/> , уважно вивчаючи особливості сучасних говірок <g/> , застосовує зразу ж таки здобутий матеріал і висновки до історії української мови <g/> , зокрема до питань її генези ( <g/> 4 <g/> , 5 <g/> , 8 <g/> , 12 <g/> , 13 <g/> , 16 <g/> ) <g/> , або переглядає висунені іншими історичні концепції знову ж таки в світлі даних діалектології ( <g/> 2 <g/> , 3 <g/> , 6 <g/> , 7 <g/> ) <g/> .
doc#10 Більшу групу становитимуть праці з історичної діалектології <g/> , де Ганцов <g/> , уважно вивчаючи особливості сучасних говірок <g/> , застосовує зразу ж таки здобутий матеріал і висновки до історії української мови <g/> , зокрема до питань її генези ( <g/> 4 <g/> , 5 <g/> , 8 <g/> , 12 <g/> , 13 <g/> , 16 <g/> ) <g/> , або переглядає висунені іншими історичні концепції знову ж таки в світлі даних діалектології ( <g/> 2 <g/> , 3 <g/> , 6 <g/> , 7 <g/> ) <g/> .
doc#10 І Ганцов доходить до висновку <g/> , що “ <g/> тим самим мав рацію Михальчук <g/> , коли він припускав первісний поділ українського племени на дві групи — одну південно-західну і північно-східну ( <g/> 12 <g/> , 111 <g/> , 214 <g/> ) <g/> ; що в українській мові дослідник “ <g/> має розірізняти <g/> , як у великоросійському <g/> , дві головні групи говірок <g/> , обидві дуже старі і об'єднані тільки в дальшому історичному розвитку <g/> ” ( <g/> там таки 215 <g/> , також 7 <g/> , 186 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 Все таки варте заходу повизбирувати ці зернятка <g/> , щоб яскравіше уявити собі <g/> , куди прямувала думка Ганцова <g/> .
doc#10 те <g/> , що в українській мові будь-коли приголосні м'якшилися перед е ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ) і відповідно до цього приймає перехід е в о тільки в закритих складах ( <g/> 6 <g/> , 263 <g/> ; 7 <g/> , 188 <g/> ) <g/> ; хоч <g/> , розглядаючи пи тання про форми з о типу льон <g/> , сльози <g/> , сьомий <g/> , Ганцов кидає не цілком ясну фразу <g/> , що “ <g/> тут о могло постати з е через те <g/> , що приголосні перед е з тієї або іншої причини залишалися м'які <g/> ” ( <g/> 7 <g/> , 189 <g/> ) <g/> , — з чого мало б випливати <g/> , що він таки визнавав первісну м'якість приголосних перед е <g/> ; він приймає перехід л в нескладове у після ъ перед приголосним за доісторичне явище <g/> , так само як перехід ґ в г ( <g/> 6 <g/> , 265 <g/> ) <g/> ; він уважає за доісторичну українську зміну ъ <g/> , ь в и перед й ( <g/> 13 <g/> , 82 <g/> ) <g/> .
doc#10 Тим часом Ганцов <g/> , бувши учнем Шахматова і засвоївши багато добрих рис з цієї блискучої школи <g/> , був усе таки в висновках ближчим до Смаль-Стоцького <g/> , ніж це здавалося з першого погляду <g/> .
doc#10 Можливо <g/> , що першим <g/> , хто звернув її інтерес до української культури і українського визвольного руху був саме Євген Тимченко <g/> , визначний український мовознавець і може найтиповіший представник “ <g/> народницької <g/> ” течії в українській лінгвістиці <g/> , що від 1913 р. викладав на Високих Жіночих курсах у Варшаві <g/> , а від 1915 р. став приват-доцентом Варшавського університету4 <g/> ) і саме тоді почав працю над своєю серією монографій про синтаксичні функції відмінків в українській мові <g/> , — перша з них <g/> , про родовий відмінок <g/> , вийшла таки в Варшаві 1913 року <g/> .
doc#10 <p> Тоді ж таки Курило починає працю над українською термінологією <g/> .
doc#10 Шукавши українського “ <g/> духу <g/> ” в українській мові <g/> , вона не планує все таки очистити її від усього чужого <g/> , а тільки “ <g/> від деяких невластивих <g/> …
doc#10 Визнавши <g/> , що зазначені риси в реченнях на -но <g/> , -то ширяться не без російського впливу <g/> , Курило все таки показує <g/> , що для цього були підстави і в українській мові <g/> , насамперед через взаємодію цього типу речень з іншими типами прислівникових речень <g/> , і що власне це вможливило і російський вплив <g/> : “ <g/> В історії культурних стосунків схрещення різних національних елементів є факт неминучий <g/> ” <g/> , пише вона тепер ( <g/> 24 <g/> , 29 <g/> ) <g/> , а своє трактування фактів у ( <g/> 5 <g/> ) називає “ <g/> вузьким <g/> ” ( <g/> 24 <g/> , 1 <g/> ) <g/> . </p>
doc#10 І знову ж таки всі ці речі цікавили її не тільки порядком накопичення фактів — вони цікавили її також можливістю виявити через них широкі культурні кола <g/> , понаднаціональні зв'язки українців <g/> , може — наблизитися до накреслення нових шляхів до складної проблеми української й слов'янської генези <g/> .
doc#11 <p> І це так <g/> , саме так <g/> , хоч ми у Венеції <g/> , а не в Києві <g/> , хоч рацію мав Андрухович <g/> , що ми не переступили ще Альпи <g/> , та де там Альпи <g/> , ми ще таки нівроку мізерненького срібнолентого Сяну ще не перебрели <g/> , а там же й Одра <g/> , і Ельба <g/> , і Райн <g/> , — а все-таки хорал із « <g/> Золотого гомону <g/> » в наших вухах <g/> , дарма що бубабівські огирі сексують з Адою Цитриною <g/> , і то при співпраці баварських уже трохи захеканих цапів <g/> . </p>