Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#19 хуторах і дійшов був аж до царя <g/> , марно шукавши правди <g/> ; « <g/> луципер <g/> » полковних Хаверя <g/> , що забрався до військової управи і орудує всіма справами <g/> , як йому вигідно <g/> ; багатій полковник Розтеліпака <g/> , що змушує всю управу танцювати під свою дудку <g/> ; ледар і гульвіса Пустомолотенко <g/> ; Хрущиха <g/> , що <g/> , покинена і обдерта чоловіком <g/> , мусіла пішки тягтися аж до Анапи <g/> , до батька <g/> ; старий генерал <g/> , що брав жінку з собою в похід <g/> , де вона щоразу зраджувала його з Загребою <g/> ; генерал Теленьдзеленько <g/> , що <g/> , сидячи над паперами <g/> , кликав жінку втерти собі носа <g/> ; Жмириха <g/> , що « <g/> не корилася <g/> » чоловікові <g/> , аж поки той не загнав її на той світ <g/> … </p>
doc#19 Роздвоєність Загреби відтінена з одного боку постаттю Диркалихи <g/> , що зосереджує в собі консервативні господарські й здирницькі початки <g/> , а з другого — Гайдабури <g/> , що знаменує собою анархічний неусвідомлений і внутрішньо-надломлений протест проти панівних форм життя на Кубанщині <g/> .
doc#20 Але ми досконало здавали собі справу з них <g/> .
doc#21 Гніздовський лишився вірним собі <g/> .
doc#22 І про те <g/> , ЩО ТІ проблеми <g/> , над якими тепер сушить собі голову Європа <g/> , стояли і розв'язувалися на Україні двадцять років тому <g/> .
doc#22 Збільшилося людей <g/> , які не хочуть і не люблять працювати <g/> , які витворили собі світ несправжніх цінностей <g/> , людей <g/> , що не вміють ні жити по-справжньому <g/> , ні радісно творити <g/> .
doc#22 Тойнбі висловлює цю упевненість так <g/> : « <g/> Хоч це культурне коло [ <g/> західно християнське <g/> ] відчуло на собі певні екзотичні впливи — російської літератури <g/> , китайського малярства <g/> , індійської релігії <g/> …
doc#24 Такий є ідол Будди в « <g/> Сеансі індійського Гастролера <g/> » <g/> , що втілює в собі світогляд нірвани і нероблення <g/> .
doc#24 Любченко своїм « <g/> Вертепом <g/> » ніби хотів довести <g/> , що буяння романтичної думки Хвильового можна вкласти в чіткі і окреслені береги нової <g/> , революційної <g/> , але завершеної в собі форми <g/> .
doc#25 На думку Михальчука <g/> , церковнослов'янська мова спершу розпалася на дві редакції <g/> : південнослов'янську і східньослов'янську <g/> , а далі ці диференціювалися й собі <g/> : південнослов'янська на сербську та болгарську <g/> , східньослов'янська — на західньоруську ( <g/> білорусько-українську <g/> ) і східньоруську ( <g/> “ <g/> великоруську <g/> ” <g/> ) <g/> .
doc#25 Але запропонований ним підхід до клясифікації слов'янських мов далеко випередив погляди його сучасників і наступників і тільки в наші дні здобуває собі права громадянства <g/> .
doc#25 Лінґвістику він схильний визначити як природничу науку <g/> , і її завдання формулює так <g/> : “ <g/> Відшукання й визначення як загальних властивостей організації людської мови <g/> , так і відмінностей у цих властивостях <g/> , що зумовлюють собою утворення самостійних типів її організації й походження родових і видових модифікацій кожного з цих типів <g/> , що творять і собі різні категорії й групи діялектичних явищ <g/> .
doc#25 Свої зміни людина помічає <g/> , коли порівнює фотографії різних років <g/> , але кожного завтра вона думає <g/> , що дорівнює собі вчора <g/> .
doc#25 „Переважний тип сучасної польської культурної людини <g/> , писав він ( <g/> 2 <g/> , 12 <g/> ) <g/> , і антропологічно <g/> , і психічно має на собі явну відбитку помітної участи в виробленні його південноруських ( <g/> себто українських — Ю. Ш. <g/> ) племінних елементів уже й тому <g/> , що до складу польської інтеліґенції ввійшов чималий континґент осіб південноруського походження багатьох послідовних ґенерацій <g/> .
doc#25 Незадовго до смерти <g/> , підсумовувавши свою діяльність <g/> , він писав <g/> : “ <g/> Більш усього я ставлю собі в заслугу те <g/> , що здавен-давна твердо вірив <g/> , що Галичина стане для нас своїм “ <g/> П'ємонтом <g/> ” і завсіди гаряче пропаґував цю ідею між нашими земляками <g/> ” ( <g/> ЗНТШ 121 <g/> , ст <g/> .
doc#26 ( <g/> Трохи пізніше <g/> , 1847 р. <g/> , він це зформулює одверто <g/> : « <g/> На москалів не вважайте <g/> , нехай вони собі пишуть по-своєму <g/> , а ми по-своєму <g/> .
doc#27 У листах молодого Куліша можна знайти тільки малі вкраплення « <g/> котлярєвщини <g/> » в поодиноких реченнях або виразах <g/> , як от <g/> : « <g/> Багацько в їх було приказок <g/> , що буцім так собі витребенька <g/> , а розмізкуй лиш <g/> , до чого воно йде <g/> , так ой <g/> , ой <g/> , ой <g/> !
doc#27 1 ще <g/> : « <g/> Нехай собі гуркотять і свищуть чугунки <g/> , кому їх треба <g/> .
doc#27 Коли б нам було треба того дива <g/> , то й ми б собі зробили <g/> , бо громада — великий чоловік і <g/> , як схоче <g/> , то на все добре спроможеться <g/> .
doc#27 І трудно уявити собі радикальні- ший відхід від романтичного козакофільства <g/> .