Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#34 Для чого <g/> , подавши красномовний образ німого походу колгоспників на панщину <g/> , додавати від себе <g/> : « <g/> Сумно <g/> , аж моторошно від такого соціалізму <g/> !
doc#94 її окраї <g/> , сказати б <g/> , безплатний додаток іншого <g/> , персонального і <g/> , додам від себе <g/> , напевне легковажнішого характеру <g/> . Як демонстрація фільму ввечорі <g/> , коли закінчився день важких і
doc#25 Він тільки доповнює її тим <g/> , що <g/> , на його думку <g/> , в цих закінченнях відбулася спершу асиміляція попереднього голосного наступному <g/> , як — додам від себе — в займеннику стара форма єї перейшла в її <g/> , бо е першого складу уподібнилося звукові і наступного складу <g/> . </p>
doc#59 І <g/> , хоч вона ще й тепер заперечує правдивість міту про Антея <g/> , — одначе вона вся в затаєній від усіх <g/> , навіть від себе <g/> , мрії про те <g/> , щоб віднайти ґрунт <g/> . </p>
doc#89 Леся Українка писала в листі до Маковея ( <g/> 1893 <g/> ) <g/> : « <g/> Щодо песимізму <g/> , то се не від себе залежить <g/> , — навмисне годі бути оптимістом <g/> » <g/> .
doc#4 Своєрідніший перехід від себе до третьої особи <g/> , сказати б <g/> , об'єктивізація я в не-я — чи то в безпосередньо займенниковому вияві — і часом гостро й гірко іронічному — </p><p> А на даху <g/> , де в тиші на дротах білизна сохне <g/> , вогка і рум'яна <g/> , хтось емігрантську тугу розгорта <g/> , мов сторінки бульварного роману <g/> .
doc#6 Саме з накладення одне на одне цих двох психологій <g/> , цих двох світів виросла його особиста трагедія <g/> , яку він ховав сам від себе в релігійній екстазі й проповідництві і з якої постав його світогляд і своєрідність його мистецтва й навіть його особи <g/> . </p>
doc#62 <p> Теліга усвідомлювала елементи штучности у своєму суворому <g/> , орден­ському рішенні віддати себе одній програмі <g/> , одному ідеалові <g/> .
doc#36 <p> ( <g/> « <g/> Марія <g/> » <g/> , 1859 <g/> ) </p><p> Це можна зрозуміти так <g/> , що Христос сам себе розпинає <g/> , тобто Бог <g/> , прийнявши подобу людини <g/> , свідомо віддає себе на муки й смерть <g/> , а людство виступає як знаряддя Його волі <g/> . </p>
doc#92 практикував він цю чесноту і в житті <g/> . </p><p> Було в цій жазі успіху <g/> , віддзеркалення себе в інших щось садистичне <g/> . Він мав удачу завойовника <g/> , Наполеона або Гітлера <g/> . Він
doc#63 <p> 1922 року <g/> , коли символізм уже віджив себе й почувалася туга за новим <g/> , але ще не усвідомлено <g/> , яке ж мало бути це нове <g/> , Василь Бобинський писав у журналі <g/> , що саме репрезентував ці шукання нового <g/> , — у журналі « <g/> Митуса <g/> » <g/> : </p><p> « <g/> І майже всі вони ( <g/> може неясно ще <g/> ) відчувають ту правду <g/> , що шляхи <g/> , чи хоч би тільки стежки <g/> , якими їм іти <g/> , повинні звертатися туди <g/> , де б'ється криштальне джерело генія нашого люду <g/> .
doc#36 В поезії Шевченко віднайшов себе швидко <g/> , над його малярством тяжіла академічна традиція <g/> .
doc#28 Хай читач сам перечитає « <g/> Я полюбив тебе на п'яту <g/> » або « <g/> За водою зозуля кує <g/> » <g/> , де елементи об'єктивного опису свята зливаються з ремінісценціями дитинства <g/> , де поет то відокремлює себе від дитини <g/> , то ототожнює з нею <g/> , де все пронизує лагідно прозорий настрій святкової блаженної сумовитости <g/> .
doc#65 <p> І все таки <g/> , коли я опинився на Заході <g/> , я відчув себе неуком <g/> , як <g/> , без сорома казка <g/> , почуваєте себе Ви на кожному міжнародному з'їзді <g/> , в усіх контактах з чужинецькими колегами <g/> .
doc#81 Але важили нюанси <g/> , і <g/> , як тільки Віра Павлівна відчувала себе скривдженою <g/> , вона вдавалася до плачу <g/> , а це виводило й Булаховського з рівноваги <g/> , і він виявляв своє ставлення ще виразніше <g/> , і так воно йшло крешчендо <g/> , поки вона не вибігала з кімнати <g/> , що звалася кабінетом мовознавства <g/> , зі сльозами на очах <g/> . </p>
doc#81 Це було в нашій родині проявом <g/> , либонь <g/> , того <g/> , що Юрій Липа <g/> , старший від мене на вісім років <g/> , називав телюричними силами української землі <g/> , — здатність української землі й повітря навіть чужинців і зайд змусити відчувати себе таки своїми на цій землі і чужими на тій <g/> , де вони виховалися й звідки прийшли <g/> . </p>
doc#59 Тому Іринові <g/> , яким він себе робив <g/> . </p>
doc#40 Сиві вільхи в тривозі туляться дo себе <g/> » ( <g/> Ант <g/> .
doc#0 <p> Н. почував <g/> : він не тільки не дав себе зловити ворожому й чужому — він зберіг себе і себесвоє <g/> , хоч воно було повне гіркоти і звад <g/> , і розбрату <g/> .
doc#81 А що кожному <g/> , як і скрізь <g/> , належало мати « <g/> громадське навантаження <g/> » — я засвоїв це з студентських років <g/> , — я дав себе вибрати на члена місцевкому <g/> .