Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 ) <g/> ; « <g/> Прийми нас під свою опеку знакомиту <g/> » ( <g/> II <g/> , 22 <g/> ; Жел <g/> .
doc#9 Якщо можна збагачувати свою мову <g/> , впроваджуючи до неї штучно досі чужі їй лексеми з різних інших джерел <g/> , якщо можна літературну мову зорієнтувати не на якусь певну говірку <g/> , а на поєднання різноджерельних елементів <g/> , на конґльомерат <g/> , на синтезу <g/> , на кованість <g/> , — то чому важливим складовим елементом цього конґльомерату не можуть бути слова й форми <g/> , взяті з Галичини <g/> ?
doc#9 Саме Кулішева мова <g/> , через свою більшу одноманітність <g/> , однопляновість <g/> , не заперечувану безперечною синтетичністю <g/> , через свою послідовно проведену книжність <g/> , здавалася сучасникам зразком синтетичної мови — і відповідний справляла вплив <g/> .
doc#9 Саме Кулішева мова <g/> , через свою більшу одноманітність <g/> , однопляновість <g/> , не заперечувану безперечною синтетичністю <g/> , через свою послідовно проведену книжність <g/> , здавалася сучасникам зразком синтетичної мови — і відповідний справляла вплив <g/> .
doc#9 — Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині <g/> , — і маю сказати <g/> , що він повинен би бути й кожному <g/> , хто дбає о силу й багатство української мови <g/> , стільки ж милим <g/> , скільки й лівобережний <g/> : так надто щиро та широко приховав він свою українську вдачу <g/> »1. І далі Олена Пчілка доводить <g/> , що він зовсім не ополячений <g/> , а тому слід « <g/> залишити ту гадку з погляду мови про " <g/> єдину чистую <g/> " Полтавщину <g/> .
doc#9 Се понижати свою народну гадку <g/> , обрікавши її стояти вічно лиш на одному ступні первісному <g/> !
doc#9 Вони виробили собі свою мову і для культурної потреби <g/> , а ми переходимо зараз на російську <g/> , коли заводимо поважнішу бесіду <g/> !
doc#9 І далі <g/> : « <g/> Під час <g/> , коли на Україні рідко язик українсько-руський є розговорним між тамошною інтелігенцією <g/> , то в Галичині говорять ним як в простій хаті <g/> , так і в найелегантніших і найвищих сальонах <g/> »1. </p><p> Все це були незаперечні факти <g/> , не позначатися на розвитку мови вони не могли <g/> , впливи Галичини на загальноукраїнську літературну мову вони робили дійовими — і тому автор мав цілковиту рацію <g/> , роблячи в своїй статті такий висновок <g/> : « <g/> Як ми учимося зі словарем в руці деяких слів українських <g/> , так най ЗБОЛЯТЬ і українці вийти поза свою тісну межу і навчитись трохи і від нас <g/> .
doc#9 <p> Після об'єктивних і фахових статей І. Кокорудза і А. Кримського дискусію мала закрити невеличка замітка Б. Грінченка2 <g/> , де він рішуче заявляє про свою єдність з галичанами проти москвофілів та інших ворогів українського народу <g/> , що радо сприйняли мовну дискусію як початок розколу між галичанами й великоукраїнцями <g/> .
doc#9 , виконувала свою роль української мовної лябораторії <g/> , по-старому користуючися мовними здобутками всіх земель України <g/> .
doc#9 В той час це були дуже цікаві газетки для нашої молоднечі <g/> , і вона кинулась до їх з жадобою <g/> , як на новинку <g/> , і вссала усе <g/> , навіть саму чудернацьку мову <g/> »4. </p><p> Особисті зустрічі великоукраїнців з галичанами в цей період не були численні кількісно <g/> , але і вони свою справу робили <g/> .
doc#9 , коли на Великій Україні засновуються й починають розвиватися українські партії <g/> , що частково базували свою нелегальну працю на галицькій території <g/> .
doc#9 « <g/> У Львові не можна навчитись української мови <g/> , а можна тільки збавить свою чисту українську мову дорешти <g/> , так що й самому авторові виправить її згодом буде трудно <g/> »1. « <g/> Загалом сказавши <g/> , галичанам не можна писати книжечок ні для українського народу <g/> , ні для дітей <g/> »2. </p><p> 4. Чим же обґрунтовується такий важкий і безапеляційний присуд <g/> ?
doc#9 А коли читач <g/> , вихований популярною літературою з відповідною літературною мовою <g/> , інтелектуально зріс би і поставив більші й складніші вимоги <g/> , то літературна мова <g/> , спрощена за пропозиціями М. Жученка <g/> , виявила б свою неспроможність задовольнити ці вимоги <g/> .
doc#9 <p> Об'єктивна суть виступу І. Нечуя-Левицького <g/> , а тим самим і всієї дискусії <g/> , нагадує виступ того « <g/> сільського дописувача <g/> » <g/> , якого ще 1907 р. цитував Б. Грінченко <g/> : « <g/> Одкиньте набік всю Галичину <g/> , бо вона нам хоть і рідна сестра <g/> , рідніша конечно <g/> , як Московщина <g/> , але живе од нас далеченько <g/> , та ще до того вона <g/> , вештаючись між разними слов'янськими народами <g/> , ввела в свою літературу багато таких слів <g/> , що вони для нашого народу на перший час покажуться трудно понятними і чужішими од " <g/> московських <g/> " <g/> , бо з цими ми мусіли поневолі зріднитися <g/> »2. Так і тільки так стояло питання <g/> : Галичина або Москва <g/> , інкорпорація в літературну мову галицьких елементів — або сповнення літературної мови позиченнями чи кальками з російської мови <g/> ?
doc#9 В. Сімович згадує про Лесю Українку <g/> : « <g/> Тут ( <g/> щодо літературної мови <g/> ) Леся Українка виявляла великий лібералізм <g/> , а проте вважала <g/> , що М. Грушевський аж надто вже свою мову погаличанив <g/> »1. Як і в Олени Пчілки <g/> , « <g/> західна <g/> » орієнтація в мові в'язалася в Лесі Українки з прийняттям так званих « <g/> польонізмів <g/> » <g/> , — себто в даному випадку слів <g/> , спільних з польською мовою <g/> , але здавна й широко вживаних українським народом <g/> .
doc#9 З особливостей у синтаксичних зв'язках відзначу тут <g/> : дієслово боліти зі знахідним відмінком об'єкта ( <g/> « <g/> Тоді мене дуже боліло <g/> » — « <g/> Прощання <g/> » <g/> , XI <g/> , 169 <g/> ; це явище спільне для Галичини і Волині <g/> ) <g/> ; красти з давальним відмінком особи ( <g/> « <g/> Краде людям сонечко веселе <g/> » — « <g/> Дим <g/> » <g/> , II <g/> , 112 <g/> ; Волинь <g/> , здається <g/> , має красти з прийменником у з родовим відмінком <g/> ) <g/> ; узброїтися з прийменником у зі знахідним відмінком ( <g/> « <g/> Я узброєна в свою ненависть <g/> » — « <g/> Одержима <g/> » <g/> , V <g/> , 124 <g/> ) <g/> ; дозволити з підрядним реченням зі сполучником щоб ( <g/> « <g/> Дозвольте <g/> , щоб я сам поклав сі перли <g/> » — « <g/> Кам <g/> .
doc#9 » <g/> , 90 <g/> ) <g/> ; розпач ( <g/> « <g/> Свої болі <g/> , розбиті надії і свою розпач <g/> » — « <g/> Intermezzo <g/> » <g/> , 60 <g/> ) <g/> ; стосунки ( <g/> « <g/> От тобі і добрі сусідські стосунки <g/> » — « <g/> Коні не винні <g/> » <g/> , 249 <g/> ) <g/> ; шаленство ( <g/> « <g/> Якесь шаленство всіх обхопило <g/> » — « <g/> Fata morgana <g/> » <g/> , 15 <g/> ) <g/> ; відлеглість ( <g/> « <g/> Відлеглість між нами стала зразу коротша <g/> » — « <g/> Дебют <g/> » <g/> , 98 <g/> ) <g/> ; розривка ( <g/> « <g/> За цими <g/> …
doc#9 Для них галицьке забарвлення мови стає своєрідним способом показати свою вищість проти маси « <g/> звичайних <g/> » мовців <g/> , свою европейськість <g/> , свою обраність <g/> .
doc#9 Для них галицьке забарвлення мови стає своєрідним способом показати свою вищість проти маси « <g/> звичайних <g/> » мовців <g/> , свою европейськість <g/> , свою обраність <g/> .