Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#70 Особливо правопис 1928 року ( <g/> Синявського — Скрипника <g/> ) в трактуванні чужих слів виходив не з традиції в українській мові <g/> , а з форми в мові <g/> , звідки їх уперше нібито позичено <g/> .
doc#72 Чому зумовлене <g/> , з одного боку <g/> , можливостями <g/> , забезпеченими мові <g/> , а з другого <g/> , обмеженнями <g/> , накладеними на неї <g/> , чи то законодавчими чи суспільно-історичними <g/> .
doc#15 Бо ми певні <g/> , що коріння називного речення <g/> , яка б не була його основна функція сьогодні <g/> , треба шукати не в писаній тільки мові <g/> , а насамперед в усній <g/> , в живій <g/> , народній <g/> .
doc#15 Накопичення ізольованих називних речень - риса пізніша і <g/> , мабуть <g/> , справді розвинена в писаній мові <g/> , а не в усній <g/> . </p>
doc#55 Посутнє завдання правопису — формулювати <g/> , як писати те <g/> , що є в мові <g/> , а не реформувати мову засобами правопису <g/> .
doc#72 Там <g/> , де увагу скупчено на українській мові <g/> , а не на загальних проблемах мови в Союзі <g/> , можна припустити <g/> , що зібрані дані в дійсності мали за основу мову тих селян <g/> , що в ті роки масово прибували на виробництва ( <g/> щось на зразок “ <g/> призову робітників- ударників у літературу <g/> , як його описує В. Гришко в журналі “ <g/> Сучасність <g/> ” 1980 <g/> , 2 <g/> , 70-95 <g/> ) <g/> .
doc#9 У галичан є чимало гарних форм <g/> , яких нам не стає — чому ж з них не скористуватися <g/> »3. І <g/> , остаточно ставлячи всі крапки над і <g/> , Б. Грінченко так формулює тепер свій мовний ідеал <g/> : « <g/> Мова тоді тільки буде і найкращою і найзрозумілішою <g/> , коли в основі її буде народна мова наддніпрянської України з потрібними додатками з народної мови буковинців та галичан <g/> »4. </p><p> Таким чином <g/> , тепер Б. Грінченко визнає і доконечність галицької пайки в літературній мові <g/> , а отже <g/> , діялектну многоосновність літературної мови <g/> , і участь у літературній мові штучно створюваного елементу ( <g/> складені в народному дусі слова <g/> ) <g/> , обстоюючи тільки чистоту мови від чужомовних впливів і домішок <g/> .
doc#40 , також є алотопізм <g/> , бо він постав не в українській мові <g/> , а позичений нею <g/> .
doc#40 Річ у тому <g/> , що церковнослов'янізми дуже поширені в російській мові <g/> , а проти російських архаїзмів совєтські чинники нічого не мають <g/> .
doc#72 звук г зник був з української мови і в своїх <g/> , і в доти позичених словах <g/> ) <g/> , на Західній Україні під польським впливом набули ль та ґ. </p><p> Таким чином <g/> , з кількома винятками <g/> , всі чужі слова на центрально-східних українських землях мали л чи ль <g/> , як у російській мові <g/> , а російське д послідовно передавалося через з <g/> ; на Західній Україні всі чужі слова мали ль та ґ ( <g/> для західного д <g/> ) <g/> .
doc#25 Ідіом відкладений у мові <g/> , а через мову і в наріччі особливою системою кореневих морфем — цих “ <g/> найпростіших органічних злук формального й матеріяльного першопочатку мови <g/> ” <g/> .
doc#55 <p> Лишається поки що недостатньо дослідженим <g/> , що в цих процесах випливало з унутрішніх структурних змін в українській мові <g/> , а що було привнесено ззовні <g/> .
doc#72 Складалося враження <g/> , що несталість взагалі притаманна українській мові <g/> , адже в російській мові нічого подібного не відбувалося <g/> , навпаки <g/> , вона суворо зберігала нормативність <g/> .
doc#40 Холодного Інститут Української Наукової Мови <g/> , який розгорнув надзвичайно широку й плідну роботу над остаточним опрацюванням і впорядкуванням української наукової і технічно-промислової термінології на основі матеріялу <g/> , наявного в народній мові <g/> , але використовуваного тепер відповідно до науково теоретичних вимог <g/> , роботу над розчищенням української термінології від непотрібного чужого намулу <g/> .
doc#81 Це була зовсім правильна субституція <g/> , і форма не була зовсім не можлива в польській мові <g/> , але вона була глибоко архаїчна і в розмовній мові неможлива <g/> .
doc#15 Рештки подібних конструкцій - не рідкість у сучасній мові <g/> , але вони нікого з мовців не дивують родовою неузгодженістю <g/> , бо іменник у них абсолютно не претендує вже на ролю головного члена речення <g/> .
doc#40 Загалом <g/> , отже <g/> , наросток -к ( <g/> а <g/> ) в процесуальному значенні не чужий українській мові <g/> , але не належить до найулюбленіших і найпродуктивніших <g/> , поступаючися наросткам -нн ( <g/> я <g/> ) <g/> , -тт ( <g/> я <g/> ) з їхнім дещо книжним забарвленням і нульовому наросткові з його часто народним забарвленням <g/> . </p>
doc#9 <p> 3. Можлива в літературній мові <g/> , але нечаста конструкція на означення призначення з прийменником до з родовим відмінком іменника <g/> : « <g/> Високо <g/> , майже не до пострілу <g/> , летить у потемнілій синяві самотній крижень <g/> » ( <g/> М. Рильський <g/> ) <g/> .
doc#40 Найчастіше це виявляється в тому <g/> , що гіпотактичний сполучник або сполучне слово вживається <g/> , як і належить у непрямій мові <g/> , але особи використовуються так непов'язано <g/> , як це буває в прямій мові <g/> , напр <g/> .
doc#40 Ці конструкції були здавна наявні в мові <g/> , але особливого розвитку дістали в нас від появи імпресіоністичної прози <g/> , яка широко використовувала ці проміжні конструкції <g/> , бо ставила собі за завдання через окремі типові риски створювати образи людей <g/> , а до того прагнула ще певної внутрішньої музичности авторської мови <g/> : ця мова повинна була ввібрати в себе голоси дійових осіб <g/> , не зливаючися з ними і водночас не відмежовуючися від них <g/> .