Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#10 Тоді як вони спиралися більше на “ <g/> Мысль и язык <g/> ” <g/> , ранній і ще мало самостійний твір Потебні і на його психологічно обґрунтовану теорію літератури <g/> , Курило продовжувала головний напрям його геніальних синтаксичних студій і продовжувала також те <g/> , що завжди було скритою пружиною всієї діяльності Потебні — його українство <g/> . </p>
doc#11 Окрема галузка літератури і літературної традиції <g/> , яку в старому <g/> , ще бубівському стилі назвім Го —Гай — Го — Гофман <g/> , Гайне <g/> , Гоголь <g/> .
doc#15 <p> Через це немає нічого дивного в тому <g/> , що і після появи книжки Кудрявського поняття називного речення не стало загальним здобутком <g/> , хоч шопот <g/> , робкое дыханье і дальші аксесуари поезії Фета відтоді чути на сторінках лінґвістичної російської літератури дуже часто <g/> .
doc#15 Бездієслівні іменникові речення фігурують у нього в розділі « <g/> Сокращение предложения в форме существительного имени <g/> » <g/> , і в такому розрізі і розглядаються на основі формули прирівняння <g/> : " <g/> слухъ былъ = было слышно <g/> , посылка была за тгьмъ-то = было послано <g/> " і т. п. Приклади з літератури наводяться типу " <g/> судьямъ худыя шутки <g/> " або " <g/> худыя пгьсни Соловью въ когтяхъ <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> М. Коцюбинський <g/> ) </p><p> III </p><p> З зробленого у попередньому розділі перегляду питання про генезу називних речень <g/> , хоч він зовсім не претендує на повноту і базується тільки на матеріялі нової художньої літератури <g/> , випливають деякі важливі висновки <g/> .
doc#15 Для багатьох стилів нової літератури типове <g/> , наприклад <g/> , дуже широке вживання особових дієслівних речень без підмета-займенника першої або другої особи ( <g/> " <g/> Йду <g/> .
doc#15 Прозова мова клясиків російської літератури першої половини XIX сторіччя <g/> , особливо Пушкіна <g/> , повинна була цуратися цих конструкцій саме в наслідок їх нерівности <g/> , анархічносте <g/> , непричепурености <g/> . </p>
doc#15 Цього не сталося з називними реченнями <g/> , вони витримали випробування - про це свідчать і факти сучасної мови <g/> , і ті <g/> , що наведені Перльмуттером <g/> : наявність називних речень у нарисі і сценці " <g/> демократичної <g/> " літератури 50-80-х років <g/> . </p>
doc#16 радянської літератури <g/> » <g/> !
doc#16 Тільки воістину катастрофічним незнанням у нас нашої давньої літератури ( <g/> та ще <g/> , правда <g/> , незвичайно нудним характером твору <g/> ) можна пояснити <g/> , що досі ніхто всерйоз на це не звернув уваги <g/> .
doc#16 Та коли він починає з ідеалу нашої старої літератури робити якихось фюрероподібних молодчиків <g/> , то це виглядає передусім <g/> …
doc#16 <p> Юрій Косач закинув Донцову <g/> , що той відривав українського читача від європейської літератури <g/> .
doc#16 — 1948. — І. — С. 167 — 170 <g/> ) пише про Пруста <g/> : « <g/> Пруст визначив один з важливих напрямів у розвитку <g/> , певніше <g/> , загниванні буржуазної західньоевропейської літератури <g/> …
doc#16 Поза цим усе інше означає встановлення цензури і використання літератури як підрядного засобу партійної пропаганди <g/> . </p>
doc#16 <p> Тут ми приходимо до питання важливого і відповідального <g/> : про ролю літератури в вихованні загалу <g/> . </p>
doc#16 Але ця виховна роля може бути подвійна <g/> , і тому й вимоги до літератури можуть бути виставлені неоднакові <g/> .
doc#16 Звідси потреба відгородити його від літератури <g/> , що несе інші ідеї <g/> , — дарма <g/> , що Донцов проклямує <g/> , що він звертається тільки до « <g/> еліти <g/> » <g/> , властивість якої — мудрість <g/> ; в дійсності він виключає в свого читача можливість спокійно мислити і зважувати різні ідеї й різні прояви життя <g/> , виключає здатність оцінювати й вибирати <g/> .
doc#16 Ідеал Донцова — цензура і спалення всієї тієї літератури <g/> , яку цензура визнає за невідповідну <g/> .
doc#16 Це з таких засновків розвинулася большевицька концепція « <g/> партійної <g/> » літератури <g/> , система дикої цензури <g/> , знищення всіх інакодумців і систематичне притуплювання свідомости читачів безконечним напомповуванням в їхні голови все тієї самої примітивної ідеї <g/> . </p>
doc#16 <p> Звідси пропаґандивний підхід до літератури <g/> .