Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#8 Потім вдумуєшся — і бачиш <g/> , що в ньому є велика частка правди <g/> : радянське літературознавство в особах Річицького <g/> , Шабльовсько- го тощо справді багато в чому тільки пристосовує до нових політичних вимог традиційний іконописний образ Шевченка <g/> , створений у писаннях наших таки народницьких істориків літератури <g/> .
doc#9 А пізніші роки позначені впливами Шевченка <g/> , і його генієві коряться тоді всі1. </p><p> Правда <g/> , сам Шевченко охоче приймав у свою поетичну мову критично пересіяні елементи — і лексичні <g/> , і фонетично-морфологічні — різних українських діялектів <g/> .
doc#9 Платон Лукашевич <g/> , видавець « <g/> Червоноруських пісень <g/> » <g/> , писав у листі до Вагилевича з 3.10.1843 <g/> : « <g/> В бытность Шевченка у меня я предложил ему заимствовать некоторые слова и формы ваши ( <g/> себто галицькі <g/> .
doc#9 Бо проти цього говорив би і загальний далеко не приязний кінець кінцем характер стосунків поета з Лукашевичем <g/> , і той факт <g/> , головне <g/> , що аналіза мови « <g/> Кобзаря <g/> » <g/> , скільки можна бачити <g/> , не виявляє жадних прямих слідів інтересу Шевченка до галицької лексики <g/> . </p>
doc#9 , вплив заснованої 1861 р. « <g/> Основи <g/> » <g/> , а надто культ Шевченка <g/> , що починає творитися з початку 60 рр <g/> .
doc#9 Рух народовців приносить культ Шевченка і народної мови на великоукраїнській основі <g/> .
doc#9 Про його розміри говорить захоплений <g/> , хоч і трохи пересаджений <g/> , вигук Г. Верхратського <g/> : « <g/> Русь народовецька сотворена поезією Шевченка <g/> » <g/> . </p>
doc#9 Шевченкові схрещення були занадто різкі й сміливі для сучасників <g/> ; на прикладі М. Драгоманова ми знаємо <g/> , наскільки глухі були до них сучасники Шевченка і наступне покоління <g/> .
doc#9 З другого боку <g/> , факти дедалі більшого ширення галицької преси на Великій Україні <g/> , факти помітної участи в цій пресі великоукраїнських письменників і діячів <g/> , мова яких при друкуванні іноді зазнавала більших чи менших змін <g/> , — все це разом узяте актуалізує розбіжності літературної мови в її галицькому варіянті проти літературної мови <g/> , що росте спроквола ( <g/> через несприятливі обставини <g/> ) у Великій Україні на вузькообмежених жанрово й стилістично <g/> , лиш частково сприйманих традиціях мови Шевченка й « <g/> Основи <g/> » <g/> .
doc#9 І. Франко не обурюється тепер потребою вивчати елементи літературної мови над Сулою або Пслом <g/> ; він пише <g/> : « <g/> Кождий <g/> , хто брався писати тою мовою <g/> , наскільки черпав із книжної традиції <g/> , мусів зачинати від Котляревського <g/> , Квітки-Основ'яненка <g/> , Шевченка <g/> , Марка Вовчка <g/> , Нечуя-Левицького <g/> , мусить бачити <g/> , що тут <g/> , у мові тих письменників <g/> , лежить основа того типу <g/> , яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців <g/> »1. Книжна традиція — цей чинник <g/> , як бачимо <g/> , підкреслюється і тут <g/> , у І. Франка <g/> , як вирішальний <g/> .
doc#9 Додаймо до цього <g/> , що мова творів Лесі Українки все-таки ніколи не стає « <g/> галицькою <g/> » <g/> , що вона ввесь час міцно зв'язана з традиціями клясичної української літературної мови <g/> , вирослої з мови Шевченка і « <g/> Основи <g/> » <g/> , і ми зможемо висунути твердження <g/> , що Леся Українка в мові своїх творів свідомо й досить послідовно здійснювала той ідеал <g/> , ту програму розвитку мови на много-діялектній основі з умовою <g/> , щоб мова ця лишалася всеукраїнською <g/> , а не була вузькольокальною <g/> , який ( <g/> ідеал <g/> ) і яку ( <g/> програму <g/> ) вона зформулювала <g/> , як ми бачили <g/> , ще в першій половині дев'ятдесятих років у листі до Й. Маковея <g/> . </p>
doc#9 Це такі слова <g/> , як спохвату <g/> , сливе <g/> , хапки <g/> , вашого ( <g/> двічі зустрічається в Шевченка <g/> ) <g/> , вобляги <g/> , уявки та ін <g/> .
doc#9 Так відрегульованою була мова Шевченка і Куліша <g/> , тільки що ми маємо тут до діла не з російською мовою <g/> , а з церковнослов'янськими компонентами <g/> .
doc#9 Полтавського походження Котляревського й київського походження Шевченка вистачило для тези про києво-полтавську основу літературної мови <g/> .
doc#9 <p> На доказ цих тез наведу деякі факти з мови Павловського <g/> , Котляревського й Шевченка <g/> . </p>
doc#9 <p> Творчість Шевченка не принесла українській літературній мові звільнення від північноукраїнських елементів <g/> , хоч у нього вже годі шукати таких виразно північних проявів <g/> , як перехід о в у тощо <g/> , навіть у рештках <g/> .
doc#9 Увагу на північноукраїнські елементи в мові Шевченка звернено вже давно <g/> , поскільки йдеться про фонетику й морфологію <g/> .
doc#9 Синявський <g/> , що вивчав цю сторону мови Шевченка за його рукописами — конечна передумова для студій мови Шевченка <g/> , — перелічує типові властивості поетової фонетики й морфології <g/> .
doc#9 Синявський <g/> , що вивчав цю сторону мови Шевченка за його рукописами — конечна передумова для студій мови Шевченка <g/> , — перелічує типові властивості поетової фонетики й морфології <g/> .
doc#9 <p> Синявський хоче розглядати всі ці факти як вияв говірки Шевченка <g/> .