Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Такий висновок зі спостережень і природний <g/> , бо тривалих постійних зв'язків саме з Галичиною М. Старицький не мав <g/> .
doc#9 Основне в мовних здобутках М. Старицького те <g/> , що в принципі <g/> , в настанові й у самій практиці свого мовного новаторства <g/> , впроваджуючи в літературну мову елементи західноукраїнського <g/> , а почасти й польського походження <g/> , він орієнтувався не на етнографічно відповідну до якогось діялекту <g/> , а на вироблену синтезою різнодіялектних і навіть почасти різномовних елементів літературну мову інтелігенції <g/> .
doc#9 Якщо практикою свого мовного новаторства М. Старицький частково кликав до Галичини <g/> , то своєю програмою мовного розвитку <g/> , своєю усвідомлюваною чи не усвідомлюваною <g/> , це не має значення — « <g/> теорією <g/> » мовного розвитку він кликав переважно і насамперед до Галичини <g/> .
doc#9 А треба сказати <g/> , що своєю практичною стороною поетична мова М. Старицького мало вплинула на дальший розвиток української літературної мови <g/> .
doc#9 Зате теоретичне <g/> , програмове <g/> , принципове значення мовного новаторства М. Старицького — безсумнівне <g/> .
doc#9 Найкращий доказ цього — ті дискусії <g/> , що з таким запалом точилися навколо « <g/> новотворів <g/> » <g/> , навколо « <g/> кування слів <g/> » у поезіях і перекладах М. Старицького <g/> .
doc#9 Хай сучасники не усвідомлювали виразно західноукраїнського чи вужче — галицького характеру великої частини цих « <g/> новотворів <g/> » <g/> , — але вся поетична діяльність М. Старицького сприяла наближенню літературної мови до галицьких мовних звичок <g/> , відкривала дорогу принципові діялектної многоосновности літературної мови <g/> . </p>
doc#9 <p> Діяльність Олени Пчілки і М. Старицького з їхніми прихильниками популяризувала на Великій Україні деякі здобутки галицької літературної мови цих років <g/> .
doc#9 Спокійніше <g/> , а тому й правильніше характеризує те саме явище М. Жученко <g/> , який <g/> , одначе <g/> , як видно з його ж таки слів <g/> , теж ставився до нього не дуже співчутливо <g/> : « <g/> Таким чином <g/> , силою нещасливих обставин <g/> , з кінця сімдесятих років розвиток літературної української мови був перенесений на галицький ґрунт <g/> , і що ж тут дивного <g/> , коли тая мова почала тепер будуватись не на києво-полтавській <g/> , а на львівсько-коломийській основі <g/> !
doc#9 , а відгомін її чути було ще 1893 р. Слово забирали тоді в пресі після Б. Грінченка І. Франко <g/> , М. Школиченко <g/> , Іл <g/> .
doc#9 <p> Не зробила цього і чергова — в часі оголошення — стаття М. Школиченка1. Ніби зляканий різкістю тону обох попередніх полемістів <g/> , М. Школиченко недобачає принципового розходження авторів і старається примирити їх <g/> , загладивши все особисте <g/> .
doc#9 <p> Не зробила цього і чергова — в часі оголошення — стаття М. Школиченка1. Ніби зляканий різкістю тону обох попередніх полемістів <g/> , М. Школиченко недобачає принципового розходження авторів і старається примирити їх <g/> , загладивши все особисте <g/> .
doc#9 Посутньо стаття М. Школиченка не приносила нічого нового <g/> , хіба що відзначала і намагалася заперечити недооцінку значення мови у І. Франка <g/> .
doc#9 М. Сумцов писав про І. Франка <g/> : « <g/> Його вплив був великий в Галичині і <g/> , зрозуміло <g/> , відбився він на українському письменстві щодо фонетики й лексикону <g/> »1. Не дуже загалом прихильний у старші роки до участи галичан у розробленні української літературної мови акад <g/> .
doc#9 Голицинські <g/> , М. Меленевський <g/> , П. Канівець <g/> , М. Ткаченко <g/> , В. Мазуренко <g/> ) 1 <g/> , що була пов'язана з Вільними Громадами на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 Голицинські <g/> , М. Меленевський <g/> , П. Канівець <g/> , М. Ткаченко <g/> , В. Мазуренко <g/> ) 1 <g/> , що була пов'язана з Вільними Громадами на Великій Україні <g/> . </p>
doc#9 « <g/> Наші молоді письменники <g/> , — писав він <g/> , — вже одбились од народної мови <g/> , живучи в великих містах <g/> , стали міськими <g/> , кабінетними людьми <g/> »1. Але і представник цього вже нового покоління М. Коцюбинський теж визнає цей факт <g/> .
doc#9 У листі до Нечуя-Левицького в тонах <g/> , м'якість яких зумовлена тим <g/> , що М. Коцюбинський не міг не знати поглядів на справу свого адресата <g/> , він відзначав <g/> : « <g/> Старші письменники — учителі наші ( <g/> ніде правди діти <g/> ) більш прислухалися до живої народної мови <g/> , більш придивлялися до неї <g/> , ніж молодші <g/> , особливо ті <g/> , що одірвані од села <g/> , од народу і беруть за зразок не живу мову <g/> , а книжну <g/> , часто-густо покалічену та занечищену <g/> » <g/> .
doc#9 І <g/> , визнавши самий факт відриву молодшої генерації письменників від сільських мовних першоджерел і зробивши потрібний реверанс на адресу найбільшого мовного ( <g/> і не тільки мовного <g/> ) консерватора І. Нечуя-Левицького <g/> , М. Коцюбинський робить далі з цього факту зовсім не песимістичну прогнозу <g/> : « <g/> Та в мене є надія <g/> , що наша літературна мова як молоде вино очиститься з часом од шумування і стане прозорою і міцною <g/> .
doc#9 М. Грушевського <g/> , чи то з власної ІНІЦІЯТИВИ останнього <g/> .