Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#9 Ще важче встановити якісь закономірності в проявах акання в іншого доповідача з тієї ж трибуни ( <g/> В. Ч. з Січославщини-Кубані <g/> , 20 жовтня 1943 р. <g/> ) <g/> .
doc#9 Ще в Петербурзі до Шевченкового найближчого оточення належали пирятинець В. Григорович і Г. Тарновський з Борзенщини <g/> .
doc#9 Оточення мочеморд мало за осередок маєток Віктора Закревського Березові Рудки на Пирятинщині <g/> , роман Шевченка з В. Рєпніною відбувався там-таки ( <g/> Яготин <g/> ) <g/> .
doc#9 Київський період приносить близьке знайомство з вороніжцем Костомаровим і надто з такими виразними чернігівцями <g/> , як П. Куліш і В. Білозерський з сестрою <g/> .
doc#10 Тим то цілком слушне твердження польського лінгвіста В. Курашкєвича <g/> , що “ <g/> до того часу <g/> , коли з'явилися праці Ганцова <g/> , наукові відомості про північно-малоруські говірки були загальникові і неточні <g/> ” <g/> , що змінилося рішуче після появи його праць9 <g/> ) <g/> .
doc#10 Тим цікавіше <g/> , що пізніші досліди польського <g/> , вже згадуваного славіста В. Курашкєвича над мовою українських грамот 14 -15 ст <g/> .
doc#10 Тут в “ <g/> Увагах <g/> ” Курило ніби проявляється боротьба впливів двох її вчителів — її безпосереднього вчителя Є. Тимченка з його етнографічним підходом <g/> , і її учителя з книжок — О.Потебні <g/> , з його романтично-національним підходом <g/> , до певної міри завдяченим В. Гумбольдтові <g/> .
doc#10 <p> Перейнявши від Потебні і безпосередньо від його вчителя В. Гумбольдта їх національний романтизм <g/> , Курило перейняла від Потебні й другу його рису <g/> , що завжди обмежувала його романтизм <g/> , — його тверезість в оцінці фактів <g/> , його чесність науковця <g/> .
doc#10 Ці голоси належали російському лінгвістові А. Бескровному і польському В. Курашкєвичеві23. Стаття Курашкєвича вийшла трохи пізніше <g/> , коли Курило вже не могла йому відповісти <g/> , але в суті речі в своїй відповіді Бескровному ( <g/> 25 <g/> ; також 26 <g/> , 79 <g/> ) вона передбачила й закиди Курашкєвича й дала свою відповідь і на них <g/> .
doc#12 ІУ Б 10. </p><p> В. о — а. </p><p> Ненаголошене о в поправній українській вимові ніколи не наближається до а <g/> , за винятком слів <g/> : багатий ( <g/> і вивідні <g/> ) <g/> , багатир <g/> , ганчар <g/> , гаразд <g/> , гарячий <g/> , гарячка <g/> , кажан <g/> , калатати <g/> , калач <g/> , качан <g/> , онастир <g/> , паламар <g/> , хазяїн <g/> , халява <g/> , чабан <g/> , шаравари <g/> , шкаралупа <g/> , шкаралуща <g/> .
doc#12 <p> В. Чергування голосних у дієсловах <g/> . </p>
doc#12 <p> В. Інші випадки вживання розділки <g/> . </p>
doc#12 <p> В. Чуже Е. </p><p> На початку слів чуже е <g/> , передаємо літерою е <g/> , напр <g/> , <g/> : Европа <g/> , Ефрат <g/> , електрика <g/> . </p>
doc#12 <p> В. Знак питання [ <g/> ?
doc#12 V Б 1 <g/> , 2 <g/> , 3 <g/> , 5 <g/> , 7 <g/> , 8 <g/> , В. </p><p> IX <g/> .
doc#13 <p> I. </p><p> </doc> </p><p> Я не знаю <g/> , чи Веретенченко студіював клясичну книгу В. Жирмунського про структуру байронічної поеми <g/> .
doc#15 Із полемічних зауважень проти концепції А. В. Попова <g/> , вставлених у другому виданні його головної праці на синтаксичні теми <g/> , бачимо <g/> , що Потебня справді розглядає речення з називним відмінком імени пожар <g/> !
doc#15 <p> Другий учень Потебні <g/> , передчасно померлий А. В. Попов <g/> , що присвятив спеціяльну працю називному відмінкові ( <g/> поруч із знахідним і кличним <g/> ) і висунув в ній оригінальну теорію походження двоелементного речення з двох цілком самостійних і незалежних елементів <g/> , про яку нам ще доведеться далі сказати <g/> , все ж практично не відрізняє ні називних речень <g/> , ні <g/> , тим більше <g/> , їх підтипів <g/> .
doc#15 <p> Таке становище здається нам <g/> , звиклим до цього поняття <g/> , дивним <g/> , але <g/> , наскільки можу про це судити <g/> , граматика таких мов <g/> , як польська <g/> , чеська <g/> , сербська <g/> , німецька і <g/> , очевидно <g/> , інших західньоевропейських мов і тепер <g/> , як правило <g/> , не оперує цим поняттям <g/> , не кажучи вже про старі праці <g/> , як <g/> , приміром <g/> , польська синтакса Малецького або сербська Маретіча и <g/> , які чи то зовсім не подають навіть прикладів називних речень <g/> , чи то розглядають їх як звичайні неповні <g/> , не кажучи про порівняльно-синтакичну роботу В. Яґіча « <g/> Beiträge zur slavischen Syntax <g/> » <g/> , який посідає щодо бездієслівних речень ( <g/> називних як окремого типу і він не знає <g/> ) приблизно ту ж позицію <g/> , що і ( <g/> пізніше <g/> ) Томсон <g/> , тобто розглядає їх як афективно-забарвлені еквіваленти речень <g/> , і в пізнішій шкільній і науковій літературі називне речення як окремий тип не фігурує <g/> .
doc#15 <p> Після цього нас не здивує <g/> , що називні речення фактично не розглядаються і в досить докладних українських граматиках В. Сімовича <g/> , </p><p> С. Смаль-Стоцького і Ґартнера <g/> , не кажучи вже про старіші граматики для шкіл' <g/> . </p>