Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#40 Треба сказати одначе <g/> , що і в цих дієсловах наворотовість у значенні другого дієслова затьмарюється почасти тим <g/> , що вони мають <g/> , особливо в формах теперішнього часу <g/> , ще одне значення <g/> , а саме показувати дію як сталу ознаку <g/> .
doc#40 ) маємо форму ліг відповідно до норм літературної мови <g/> , але друге дієслово мало б стояти в формі роздягся <g/> . </p>
doc#12 <p> 6. Наросток -інь вживається тільки в формі називного і орудного відмінка іменника <g/> ; в інших відмінках його заступає наросток -ин- <g/> , напр <g/> .
doc#15 <p> ( <g/> М. Шеремет <g/> ) </p><p> Дієслова при іменниках воля <g/> , слава були б можливі тільки в формі <g/> , узгодженій із цими іменниками <g/> , в формі жіночого роду <g/> , а не в безособовій формі ніякого роду <g/> .
doc#9 <p> Поза цим галицькі ( <g/> західноукраїнські <g/> ) впливи можна вбачати тільки в неусталеності наголосу в нечисленних дієсловах першої кляси типу нести <g/> , везти <g/> , а саме в формах інфінітива <g/> : нести <g/> , везти <g/> , вести і в формах множини і жіночого й середнього роду однини минулого часу ( <g/> дієприкметника на -л <g/> ) <g/> ; несли <g/> , везла ( <g/> кінцевий наголос — східноукраїнський <g/> , передкінце- вий — західноукраїнський <g/> ) <g/> , але вже тільки вела <g/> , як не поширюється це вагання й на більшість дієслів тієї ж кляси <g/> : можливий тільки кінцевий наголос у дієслів <g/> , наприклад <g/> , пекти — пекла <g/> , брести — брела <g/> , скубти — скубла тощо <g/> . </p>
doc#28 Були вони і в формі його поезії <g/> .
doc#15 Поскіль- ки нас тут цікавлять імена в формі називного відмінка <g/> , розглянемо з цього погляду кілька відповідних випадків <g/> .
doc#15 <p> Маючи відносну значенньову самостійність <g/> , відокремившися інтонаційно <g/> , такі однорядні слова взагалі <g/> , і іменники в формі називного відмінка зокрема <g/> , усвідомлюються як неповні речення або як еквіваленти речень <g/> .
doc#40 <p> Якщо при іменнику в формі називного відмінка <g/> , зв'язаному з числівниками два <g/> , три <g/> , чотири є прикметник <g/> , то він може стояти в формі називного відмінка <g/> , себто цілком узгоджено <g/> , напр <g/> .
doc#40 Єдина нормально вживана форма цього типу ( <g/> але без кінцевого наголосу і без й на кінці <g/> ) є форма далі від прислівника далеко <g/> , напр <g/> .
doc#40 у § 52. </p><p> Усі чотири перелічені випадки вживання форми наказового способу мають те спільне <g/> , що показують дію <g/> , яка стається сама собою <g/> , поза волею дійової особи <g/> .
doc#31 То автор вживає форми ми <g/> , то говорить про себе в третій особі ( <g/> « <g/> Що ж таке мистецтво взагалі <g/> , питають олімпійці <g/> » <g/> ) <g/> , то в другій особі множини ( <g/> « <g/> Ви скажете нам <g/> , що це аґітація за " <g/> зверхлюдину <g/> "» <g/> ) <g/> .
doc#25 Де цього зробити вже ніяк не можна <g/> , там він удається до аналогії поодиноко взятих форм <g/> .
doc#45 Потебня зазнав невдачі <g/> ; у вибрану форму теорія не могла вкластися <g/> .
doc#40 У системі видових форм дієслова вони становлять своєрідну надбудову над загальною системою видових пар <g/> , надбудову в головному емоційного характеру <g/> . </p>
doc#77 Так котиться Василь між людьми <g/> , гуртами людей <g/> , подіями і явищами <g/> , і формується поступово у людину викінченої форми <g/> . </p>
doc#40 Наприклад <g/> , в іменнику береза послідовно з тверде за винятком форми давального і місцевого відмінка однини <g/> , де воно м'якшиться <g/> , бо стоїть перед -і <g/> ; березі ( <g/> = биерезі <g/> ) <g/> .
doc#40 ) <g/> , хоч-не-хоч <g/> , хрест-навхрест <g/> , час від часу <g/> ; цей тип продерся і в займенникові прислівники <g/> : де-не-де <g/> , коли- не-коли <g/> , витискуючи форми типу де-де ( <g/> »Утомилась завірюха <g/> , де-де позіхає <g/> » — Шевч <g/> .
doc#88 Таким чином з'явилися реальні підстави для створення вищої форми наукового поступу <g/> , якою є Академія наук <g/> . </p>
doc#72 Згадавши теорію Гумбольдта й Потебні про внутрішню форму слів ( <g/> 69 <g/> ) <g/> , Фінкель пробує довести <g/> , що терміни без виразної внутрішньої форми мають перевагу <g/> , бо вільні від зайвих асоціяцій ( <g/> 70 <g/> ) <g/> .