Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#18 Потреба саме такого читання підкреслена тут і тим <g/> , що межа речення проходить після слова ждать <g/> .
doc#19 Розпад родини тут подається як частковий прояв розпаду нації <g/> , втрати нацією своїх освічених прошарків <g/> .
doc#19 Хоч задушіться тут — нема їм діла <g/> .
doc#20 Але мушу визнати — хоч буття не завжди </p><p> визначає свідомість <g/> , — тут воно на свідомості таки позначилося <g/> .
doc#20 Як би глибоко людина <g/> , вихована в Европі <g/> , не пройнялася американським духом <g/> , яким би добрим американським патріотом вона не була <g/> , вона не буде мислити й поводитися цілковито так <g/> , як людина тут народжена ( <g/> або малою дитиною привезена <g/> ) <g/> .
doc#24 Тут усі ці дрібнички щоденного побуту підкреслюють ординарність смерти <g/> , її безсилість збороти життя <g/> .
doc#24 Тонічний ритм тут незаперечний <g/> , абсолютна паралельність синтаксичних ходів недвозначна <g/> .
doc#24 А зима в « <g/> Пантомімі <g/> » має виразний розцяцьковано-іграшковий характер <g/> : </p><p> А ще й сонце гойдається в голубих високостях <g/> , сміється маленьке пустотливе сонце <g/> , і сміються долі то тут <g/> , то там пустотливі <g/> , рожеві <g/> , голубі й фіялкові іскорки <g/> .
doc#24 ми можемо тут дати тільки здогадну і неповну відповідь <g/> .
doc#25 Згадаю тут натомість насвітлення в Михальчука питання про церковнослов'янську мову на Україні і про генезу окремих слов'янських мов <g/> . </p>
doc#25 Питання в дійсності тут складніше <g/> , бо спільні риси української й білоруської мови виявляють два прошарки — доісторичний і часів їх спільного перебування в Литовській державі <g/> .
doc#26 Хоч їх тут <g/> , мабуть <g/> , і нема <g/> , упорядник словника запідозрив протиросійські почуття в Шевченка <g/> .
doc#26 Багато тут залежить від нас <g/> , більше — не від нас <g/> . </p>
doc#27 Куліш уже тоді усвідомлював <g/> , що йшлося тут про таку радикальну перебудову літературної мови <g/> , що межувала з її творенням <g/> .
doc#27 Насамперед важить обставина <g/> , вже згадувана тут <g/> , — що до багатьох своїх адресатів Куліш писав часом по-українськи <g/> , а часом російською мовою <g/> , через це українськомовні листи становлять собою тільки порозривані ланки з цілісного ланцюга <g/> .
doc#28 Він виявляється тут у тому <g/> , як симетрично з'являється епітет <g/> , як рівномірно обтяжує він кожний іменник <g/> : </p><p> Могутніх форм мереживо прозоре <g/> , </p><p> Залізний ляск і двоколійна путь </p><p> В широкий світ непереможно звуть <g/> , </p><p> Де йде життя і д овгу ниву оре <g/> . </p>
doc#28 Тут його гнучкість і чіткість доведена <g/> , здається <g/> , до тієї межі <g/> , яка тільки можлива в сучасній українській мові <g/> .
doc#28 <p> І тут <g/> , перед лицем невблаганної старости <g/> , виринає в нього питання <g/> , де його доробок <g/> , « <g/> де плід твоїх трудів і творчости твоєї <g/> ?
doc#29 Ще перед тим тут була сцена російська — антреприза Ніколая Ніколаєвича Синельникова <g/> , у російській провінції один з провідних театрів <g/> .
doc#29 І далі ліниво текли — не текли лісостепові річечки-нетечі <g/> , готові загубитися в нічогості <g/> , але люди мінялися <g/> , таких злетів творчої енерґії тут <g/> , мабуть <g/> , не бачили від початків української реконквісти донецького степу в сімнадцятому столітті <g/> .