Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#2 , але доповняючи їх <g/> . Сині вечори дихають тепер ніжністю <g/> , цятки на доріжках стають теплими <g/> .
doc#2 не топтати волошок їхніми черевичками <g/> . Тільки тепер відкривається вступ звуковим повторам ( <g/> У пОЛі
doc#3 до — генетично « <g/> іменникового <g/> » зразка <g/> , тепер уже мішано іменниково- прикметникового <g/> , — і
doc#3 категорії <g/> ; можемо тепер перейти до тієї інновації <g/> , яка становить тему
doc#4 Шевченком — моє село <g/> . </p><p> Його — це чоловікове <g/> . Ми тепер у родинному меш- канні-притулку <g/> . Далі йде
doc#4 й ближче <g/> . </p><p> Він маленький і сірий <g/> , як ти <g/> » <g/> . </p><p> Ти — тепер це я <g/> , і ти-я сіре <g/> . Це деталь такої ж наснаги й
doc#4 триває <g/> : </p><p> « <g/> Адже й він з нью-йоркського бруку <g/> ! » — </p><p> Тепер перед нами тема великого міста ще раз і взагаль-
doc#4 неніше — то було бите скло занедбаної дільниці <g/> , тепер перед нами Нью-Йорк <g/> , Америка <g/> , чужий світ <g/> . Але
doc#4 світ <g/> . Але це не кінець <g/> , іде деталь зачиненого тепер вікна — </p><p> Стук вікна і мовчанки мить </p><p> ( <g/> звернім
doc#4 складається з літературних засобів <g/> . Відоме тепер кожному початківцеві літературознавства
doc#4 , тільки мріяла про життя <g/> … </p><p> ( <g/> « <g/> Якось страшно <g/> » <g/> ) </p><p> Ми тепер понурі і завзяті <g/> , </p><p> Нас тепер ще тяжче стало взяти
doc#4 « <g/> Якось страшно <g/> » <g/> ) </p><p> Ми тепер понурі і завзяті <g/> , </p><p> Нас тепер ще тяжче стало взяти Тихим словом ніжности й
doc#4 ! І <g/> , ведучи далі мотив теплої цілющости <g/> , вона тепер говорить про « <g/> серце <g/> , скупане в цілющому теплі <g/> »
doc#4 ремінісценції цілком чужі <g/> , вона вся тут і тепер <g/> , у межах одного життя <g/> . Але мотив гармонії й
doc#4 не здатні на послідовну ідилію ( <g/> нагадаю <g/> : « <g/> Ми тепер понурі і завзяті <g/> » <g/> ) <g/> , і в ідилію вкрадається
doc#4 бідного домашнього вогнища і несе йому руїну <g/> : </p><p> Я тепер не від того плачу <g/> , </p><p> чи я люба <g/> , чи ні тобі <g/> . </p><p> Я вже
doc#4 schnell <g/> , zu schnell getan <g/> ! — </p><p> І даремно Фавст тепер бідкається <g/> : « <g/> Tausch wollt ich <g/> , wollte keinen
doc#4 й таких барвах у минулому <g/> , невідтворність його тепер <g/> , коли навіть </p><p><g/> … мовчки Юрій над змієм </p><p> стоїть із
doc#4 <p> під стіни білого Кремля <g/> . </p><p> ( <g/> « <g/> Остання жертва <g/> » <g/> ) </p><p> Бо тепер вона знає <g/> , що сьогодні інший світ <g/> , інша доба <g/> : «
doc#4 на смерть без ляку <g/> , </p><p> тільки знаю <g/> : не досить ще <g/> , </p><p> не тепер складу подяку </p><p> за життя <g/> … </p><p> ( <g/> « <g/> Осінь <g/> » <g/> ) </p><p> Але в 65 років