Корпус текстів Юрія Шевельова (Шереха)
This action may take several minutes for large corpora, please wait.
doc#7 головним напрямом сучасної української поезії <g/> . З одного боку <g/> , мова йде тут про опанування
doc#7 . Як уже сказано <g/> , флюктуаціоністична поезія неперекладна <g/> . Але чи перекладна поезія
doc#9 номінативну функцію <g/> . Проте і їх можна з поезій М. Старицького повизбирувати чимало <g/> , надто
doc#10 Курило мова прози П.Куліша ( <g/> але не його поезії <g/> , з її синтезою української народної основи з
doc#14 . « <g/> ВЛАДА <g/> . ПОЕЗІЙ КНИГА ШОСТА <g/> » <g/> ) </p><p> Полемізувати з поезією <g/> , навіть коли вона наскрізь історіософська <g/> , —
doc#14 . Стан такий <g/> , що тільки Маланюк сьогодні в нашій поезії може піти далі від Маланюка <g/> . </p><p> І навіть більше <g/> :
doc#14 , ніж це є в збірці « <g/> Влада <g/> » <g/> . </p><p> Одначе він є і в ній <g/> . У поезії воскового танення літа в серпневі дні <g/> , в
doc#14 йти далі — світи не мають краю <g/> . Рух не має краю <g/> . Поезія безмежна <g/> . Моє я — нескінченне <g/> . Мить триває
doc#14 Бажана <g/> , якщо оптимістична <g/> , то казенно <g/> , а поезія Лесича — не тільки філософія <g/> , а й розрада й
doc#14 , а й розрада й підтрим самотньому <g/> . Тому поезія Лесича знає й чудо <g/> , — те <g/> , що ніколи не існувало в
doc#15 з шістдесятих років <g/> , коли проза панує над поезією кількісно і якісно <g/> , коли проза принципово
doc#15 складається образ нічної туги ліричного героя поезії <g/> . Звідси цілком законне бажання розглядати ці </p>
doc#15 не тільки безконечно далека від мови поезій Фета і подібних поетів <g/> , а і прямо протиставлена
doc#15 над мовою сучасної поезії <g/> . ( <g/> Про мову поезій П. Г. Тичини <g/> ) // Учені записки Харківського
doc#19 в Харкові <g/> : десь 1861 року Мова посилає свої поезії до « <g/> Основи <g/> » <g/> , де П. Куліш і друкує з них маленький
doc#19 раттю — вчену громаду <g/> . Він закінчує поезію словами <g/> : </p><p> Як стануть у лаву такі вояки <g/> , </p><p> То більш
doc#19 , що Мова віддав данину цим настроям <g/> . У його поезії відбилися « <g/> на долю гіркі нарікання <g/> » <g/> , чується «
doc#19 засланця <g/> » — це два полюси його громадської поезії <g/> , і між ними двома вона вся пролягає <g/> . Так чи так <g/> ,
doc#19 дівочу тлющий <g/> ! </p><p> І там чекає на героїв Мовиної поезії не порятунок <g/> , а загибіль ( <g/> « <g/> Ткачиха <g/> » <g/> ,
doc#19 . Ллє в протилежність пересічній народницькій поезії вірші Мови ( <g/> за винятком хіба « <g/> Надколисної